ексцентричним містером Грімвігом, і той тепер учащає до нього кілька разів на рік. Приїздячи до свого нового друга, містер Грімвіг починає дуже ретельно господарювати: ходить за квітками, працює на городі, теслює, ловить рибу і взагалі береться до всього своїм новим оригінальним ладом, запевняючи всіх (з додачею своєї улюбленої обіцянки з'їсти власну голову), що тільки він робить, як слід, а решта не тямить нічого.
Містер Браунлоу страшенно любить подратувати часом свого друга його невдалим пророкуванням що-до Олівера і нагадати йому той вечір, коли вони сиділи вдвох, поглядаючи нетерпляче на годинник і дожидаючи на його поворот. Але містер Грімвіг уперто огризається й доводить, що й тоді його було зверху, бо-ж Олівер таки й справді не повернувся. Цей доказ його завжди дуже тішить, і він довго й весело сміється.
Ноя Клейполя цілком помилували за те, що він виказав на Феджіна. Хлопець переконався навіч, що рукомество, яке він був обрав — зовсім непевне й не таке спокійне, як він сподівався, а тому він якийсь час міркував, до якої-б роботи узятися, щоб вона його не занадто обтяжувала, але й забезпечувала йому вигідне існування. Кінець-кінцем він обрав собі фах викажчика і зажив розкошуючи. Він запровадив такий лад: по неділях, в той час, коли по церквах ще йшла одправа, він виходить на проходку з своєю Шарлоттою, одягненою дуже пристойно й просто. Перед дверима якогось добросердого трахтирника його дама раптом зомліває і, щоб привести її до пам'яти, він випрохує трьохпенсову шкляночку горілки, а другого-ж дня іде, куди слід, виказує на трахтирника й одержує половину штрафу за незаконний продаж трунків. Иноді для розваги
