людини надзвичайної чуйности, певности себе, ініціятиви та великого стилю.
Період УБО був майже чистою революцією чину, ще без достатнього проґрамово-політичного завершення, але вага цього періоду — надзвичайна. В ньому лежить коріння всього новітнього українського здвигу. Тут зродився новий, світоглядово і чуттєво, тип українця-націоналіста.
УВО, переводячи технічно-боєву роботу, спіралася па початку політично на національний загал, ставлячи себе як його революційного речника. Але цей загал щораз то більше забрідав у нетрі опортунізму. Тим часом відгук революційної акції Орґанізації був такий сильний, що давно перейшов у суспільно-політичний рух.
Вождь уважав, що прийшла пора, щоб перелім в психіці громадянства, доконаний революційно-боєвою роботою, оформився ідеолоґічно-проґрамово. Революція повинна себе світоглядово-політично окреслити.
Націоналістичні ґрупи, що повстали з рамени УБО, треба було схопити в суцільну одностайну систему, що нею є єдина політична орґанізація.
Так заряджує вождь Першу Конференцію Українських Націоналістів (3—7. XI. 1927), що ви-