4
ЕЛІЗЫ ОРЖЕШКОВОИ
яла на высоко̂мъ березѣ Нѣмна, по̂дъ сосновымъ лѣскомъ. Воло̂въ анѣ коней не мавъ и помо̂чнико̂въ до газдо̂вства не потребувавъ, бо землѣ майже у него цѣлкомъ не було. Батько его во̂дъ колишнього дѣдича того села до̂ставъ сю хату зъ великимъ кусникомъ огорода, а переважно живъ зъ ткацтва, котре черезъ якійсь часъ цвило въ то̂мъ селѣ и приносило деяки̂ зыски. Але во̂нъ зъ ткацкими кроснами, зъ низькою стелею и темными стѣцами хаты не мо̂гъ зжитись. Щось тягнуло его до окомъ недостежного шляху рѣки, до синьои тишины єи въ погоду и спѣвучихъ шумо̂въ по̂дъ бурливу хвилю, до встаючого що рана надъ нею рожевого всходу сонця и во̂дбиваючого ся въ нѣй що вечѣръ заходу. Любивъ воздухъ незатроєный, хочь бы палючій або морозный; небо безкрає, хочь бы хмарне и сумне; вже дѣтвакомъ стручавъ човна, вязавъ удки, и коли по̂дро̂съ, ставъ рыбакомъ. Давнѣйше, вертаючи зъ рѣки, стрѣчавъ въ хатѣ батька, жѣнку, сестру, неразъ сусѣдо̂въ и кумо̂въ; часомъ и до коршмы ходивъ, хочь въ сивусѣ нѣколи не мо̂гъ засмакувати, а въ танцяхъ и розмовахъ невелику бравъ участь. Теперь, во̂дъ ко̂лькохъ вже лѣтъ, хата єго цѣлкомъ опустѣла; вернувши до неи, самъ доѣвъ корову, котру громадскій сѣльскій пастухъ до обо̂рки ему приганявъ, самъ собѣ страву варивъ и, самотно покрѣпивши ся нею, клавъ ся до сну, щобы на другій день въ бо̂льшо̂мъ або меншо̂мъ човнѣ поплысти на зустрѣчь всходячо̂й зо̂рцѣ або утѣкаючимъ на захо̂дъ но̂чнымъ мракамъ и тѣнямъ. До коршмы не заглядавъ нѣколи изъ людьми рѣдко сходивъ ся, кро̂мъ сестры у швагра, у котрыхъ зимою, если рѣка покрылась ледомъ, мовчки найчастѣйше, по̂дъ стѣною просиджувавъ. Не можна було сказати, щобы людей не любивъ, бо не то̂лько нѣкому не хотѣвъ шкодити и сварнѣ зъ нѣкимъ не зачинавъ, але противно сему и то-
