Сторінка:Енеїда. 1808.pdf/132

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
117


Жинокъ своихъ що не держали
Въ рукахъ, а волю имъ дававъ,
По весѣльяхъ ихъ одпускали,
Щобъ часто въ перезвахъ бувавъ,
И до пивночи тамъ гуляли,
И въ гречку де-коли скакали —
Таки сидѣли у шапкахъ
И съ превеликими рогами,
Съ зажмуренными всѣ очами,
Въ кипячихъ сѣркой казанахъ.

***

И всѣ разумны филозопы,
Що въ свѣтѣ вчились мудровать;
Ченци, попы и крутопопы,
Мирянъ щобъ знали научать.
Щобъ не гонялись за гривнями,
Щобъ не возились зъ попадями,
Та знали бъ церковъ щобъ одну;
Ксендзи по кинскій щобъ не ржали,
А мудры звѣздъ щобъ не знимали —
Були въ огнѣ на самомъ дну.