Сторінка:Енеїда. 1808.pdf/142

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
127


Ввійшовши же въ якусь свѣтлицю,
Побачивъ тамъ багацько душъ,
Вмѣшавсь якъ разъ мижъ ихъ станицю,
Промижь гадюкъ мовъ чорный ужъ;
Тутъ розны души похожали,
Все думали, да все гадали,
Куда-то за грѣхи ихъ впруть.
Чи въ рай ихъ впустють веселитись,
Чи може въ пекло посмалитись
И за грѣхи имъ носа втруть.

***

Було имъ власно розмовляти
Про всякіи свои дѣла,
И думати и мирковати
Яка душа, де, якъ жила;
Богатый тутъ на смерть гнѣвився,
Що винъ съ гришми не розличився,
Кому и килько треба дать;
А бѣдный тосковавъ, нудывся,
Що винъ на свѣтѣ не нажився,
И що не вспѣвъ и погулять.