висунув думку про об’єднання в автономну країну Галичини, Буковини і Закарпаття; 1849 створено окремий Руський дистрикт із більшістю укр. населення, і закарп. українці дістали широку А. в шкільництві й самоврядуванні, однак конституція 1860 із скасуванням дистриктів, а особливо запровадження дуалізму Австро-Угорщини 1867 знищили здобутки недовгочасної А. 1849 р. і призвели до занепаду укр. культ. життя.
Після засудження 1847 р. чл. Кирило-Методіївського Братства й заслання Шевченка гострішають заходи рос. уряду проти укр. руху, досягаючи особливої сили в 70 — 90-тих pp. Однак в добу деякого лібералізму кін. 50-их pp. відомі спорадичні прилюдні вияви укр. автономізму: напр., група катеринославських дворян подала дворянському зібранню записку, де як засіб для поліпшення добробуту населення рекомендується місцева А. Земська реформа 1864 й реформа міськ. самоуправління (див. ЕУ I, стор. 477 — 82) не принесли А., бо органи самоуправління були під суворим контролем губернаторів і Мін-ва Внутр. Справ. В обстанові урядових переслідувань за «сепаратизм» укр. «Громади» (див. ЕУ I, стор. 473 — 74) перев. провадять наук. і культ.-осв. роботу. Ідеали Шевченка ще не перетворюються в конкретні політ. вимоги. 1873 укр. студенти в Петербурзі засновують гурток соціялістів-федералістів. М. Драгоманів 1884 в публікації «Вільна Спілка» (Женева) виклав програму здобуття політ. свободи в Росії, спертої на автономію громад, повітів і областей; українська територія мала бути поділена на 4 автономні області. З вимогою федерації і А. виступає Т. Зіньківський у Петербурзі 1890 р.
В 1895 Укр. Радикальна Партія на з’їзді у Львові склала заяву про самостійність, гол. під впливом кн. Ю. Бачинського „Ukraina irridenta“; студентський з’їзд у Львові 1898 займає таку ж позицію. Заснована в Харкові 1900 р. Рев. Укр. Партія у виданій у Львові брошурі М. Міхновського висуває гасло — «нероздільна, вільна самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ», але 1903 з тактичних міркувань зрікається цього гасла, обмежуючись і пізніше, при перетворенні на УСДРП 1905 p., на вимозі А. з окремим законодавчим соймом (програму самостійности далі обстоює Укр. Нар. Партія, створена 1902 з кол. чл. РУП). Вимогу А. України висувають на весні 1905 укр. делеґати на з’їзді журналістів у Петербурзі, на з’їзді земських представників (І. Шраг з уповноваження земських діячів Києва, Чернігова, Харкова, Полтави, Одеси, Вінниці й ін. міст), на з’їзді рос. ліберального «Союза Освобождения», зустрічаючи неґативне ставлення з боку всіх рос. партій. Нац. А. України була гол. вимогою укр. депутатів у Держ. Думі 1906 — 07 pp. Так само плятформу А. України прийняло в основу праці, засноване 1908 Т-во Укр. Поступовців (ТУП), що керувало укр. гром. життям до 1917 р. З гаслом А. прийшли укр. партії в революцію 1917 р. за винятком мало впливових УПСС (кол. УНП) і УДХП. Навколо А. України велася боротьба Центр. Ради з рос. Тимчасовим Урядом в період І і II Універсалів. В результаті Тимчасовий Уряд визнав Центр. Раду й погодився на створення Ген. Секретаріяту на Україні як вищого органу управління. Тимчасовий Уряд вважав ці акти за «підготову до автономії», укр. кола — за її здійснення. Перехід влади в Росії до большевиків (у листопаді 1917), які висунули облудне гасло «самовизначення аж до відокремлення», але увесь час гостро виступали проти Центр. Ради, прискорив розвиток подій. III Універсал Центр. Ради (20. 11. 1917), хоч і містить фразу про «федеративні зв’язки з Росією», був актом проголошення Укр. Нар. Республіки. Війна з Росією, проголошення самостійности IV Універсалом (22. 1. 1918), визнання уряду УНР спершу Францією й Англією, а згодом центр. державами кладуть початок добі, коли вимога А. для укр. партій стає перейденим етапом. Визнання гетьманом П. Скоропадським «федеративної злуки» з Росією (14. 11. 1918) прискорює падіння його влади. Акт 22. 1. 1919 про злуку з ЗУНР завершує попередній період боротьби за державність настільки виразно, що Москва, провадячи війну проти України в 1918 — 21 pp., змушена була імітувати самостійну УНР створенням УССР, формально рівноправної з РСФСР.
Після перемоги над ЗУНР поль. Сойм схвалив 26. 9. 1922 закон про самоуправу для 3 сх.-гал. воєводств (див. ЕУ I, стор. 556), але він не увійшов у життя. Натомість скасовано самоуправу Галичини (30. 1. 1920), як і самоуправу пов. рад. Не визнавши законности поль. окупації, українці в Галичині не ставили вимог щодо А. Лише в 30-их pp. УНДО висунуло домагання територіяльної А. всіх Зах. Укр. Земель у Польщі, й укр. парляментарна репрезентація зробила відповідний внесок, але практичного значення це не мало.
На Закарпатті самоуправний режим Підкарпатської Руси в справах шкільництва, мови й релігії був ґарантований у рамках Чехо-Словаччини Сен-Жерменським договором (10. 9. 1919). Однак А. була здійснена лише частково — іменовано губернатора, але виборів до сойму не було. В жовтні 1938 Закарп. Україна дістала А., ширшу, ніж передбачав міжнар. договір: окремий уряд з автономними ресортами; уряд губернатора
