АБАЗА́ Віктор Іванович (22.08.1864—28.07.1931) — укр. військ. діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Н. у Росії. Закінчив Костянтинівське артилер. уч-ще у (Санкт-Петербурзі (1884). Учасник російсько-японської війни 1904–1905. Під час Першої світової війни — командир дивізіону, ад'ютант штабу корпусу, полковник. Влітку 1917 брав участь в українізації частин рос. армії, наприкінці 1917 — в укр. армії. За режиму П. Скоропадського (див. Українська Держава) — командир гарматного полку Київ. армійського корпусу. Підтримав повстання Директорії, був призначений командиром Сірої дивізії, здобув у боях Конотоп, Бахмач, Чернігів. Заснував при штабі д-зії Інформаційне бюро (у його складі працював поет П. Тичина), яке видавало газ. «Воля». Від поч. 1919 Сіра д-зія під командуванням А. вела бойові дії проти частин Червоної армії (див. Радянська армія) на Правобережній Україні та Волині. У трав. 1919 була оточена в р-ні Луцька польс. військами ген. Ю. Галлера. А. потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених Ланцут. Після визволення виїхав до Чехословаччини, оселився у Празі. Брав участь у діяльності ветеранських орг-цій Армії УНР.
П. у м. Варшава. Літ.: Список подлолковников по старшинству на 1 сентября, 1910 г. СПб., 1910; За державність, зб. 10. Торонто, 1964; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995. К. Є. Науменко. |
другорядних військ., держ. та громад. посад. Від 1870-х рр. почалося стрімке сходження А. по щаблях службової драбини: 1871–74 — держ. контролер Рос. імперії, 1875–80 — голова департ. економії Держ. ради, чл. К-ту міністрів та голова К-ту з благоустрою сільс. нас., дійсний таємний радник, почесний чл. Петерб. АН, чл. Конституційної комісії графа М. Лоріс-Мелікова, ймовірно, один із співавторів т. зв. лоріс-меліковської конституції. Виступав за надання нац. окраїнам Рос. імперії, також і Україні, більш широкої автономії за австро-угор. зразком. Від 27 жовт. 1880 до 6 трав. 1881 — міністр фінансів Рос. імперії, ініціатор скасування соляного акцизу. Однак з поч. царювання імп. Олександра III та настанням «ери контрреформ» А. втратив свій вплив у держ. апараті країни. До кінця життя залишився лише почесним чл. Держ. ради.
А. — один з активних підприємців у галузі укр. цукрової пром-сті. Його з-д у м-ку Шпола, за даними 80–90-х рр. 19 ст, був найпотужнішим підпр-вом цього профілю в краї й одним із трьох (з 239) найвизначніших підпр-в такого типу в Рос. імперії. Крім того, А. вніс значний вклад у розвиток місц. цегляного, маш.-буд, та борошномельного вир-ва. П. у м. Ніцца (Франція). Похований у м. Санкт-Петербург. Літ.: Орлов П. А. Указатель фабрик и заводов Европейской России с Царством Польским и Великим Княжеством Финляндским СПб., 1881; Скальковкий К. А. Наши государственные и общественные деятели. СПб., 1890; Витте С. Ю., Восломинания, т. 1. М. 1960. О. М. Машкін. |
Начись королів. привілеями на заселення спустошених довголітніми війнами земель, А. та його соратники зміцнювали владу над тер. своїх полків. Наприкінці 17 ст. органи козац. самоврядування на Правобережжі почали перетворюватися на держ.-політ. структури гетьман. України, які вже існували тут в роки національної революції 1648—1676. З 1690 А. брацлав. полк. (див. Брацлавський полк). Брав участь у походах правобереж. козацтва на турец.-татар. володіння — Буджак, Казікермен (нині м. Берислав), Очаків, Тягіню (старовинна назва замку в м. Бендери, Молдова) та ін. Відзначився під час походу польс. армії на Молдавське князівство (1691), а також у багатьох битвах з турец.-татар. загонами на Поділлі. Частина козаків з полку А. протягом 1694—95 входила до компутів правобереж. Війська Запорозького, що фінансувалося польс. урядом. Поряд з фастів. полк. С. Палієм А. став одним із кер. нац.-визвол. повстання проти Речі Посполитої (1702—04), яке сучасники називали «другою Хмельниччиною». Наприкінці жовт. 1702 його полки разом із підрозділами С. Самуся здобули Немирів.
У лют. 1703, під час бою під Ладижином (нині місто Тростянецького р-ну Він. обл.), А. був тяжко поранений і потрапив у полон. За наказом команд. польс. військами А. Синявського підданий тортурам і посаджений на палю у Шаргороді. Літ.: Сергієнко Г. Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і на початку XVIII ст. К., 1963; Чухліб Т. В. Козацький устрій Правобережної України (остання чверть XVII ст.). К., 1996. Т. В. Чухліб. |
Сторінка:Енциклопедія історії України. Т. 1 (А–В). 2003.pdf/9
Зовнішній вигляд
Ця сторінка вичитана