Різдво, 25 грудня. На Різдво жінки, мовляв, устають рано, щоб свого часу „упоратись“, а чоловіки — як почнуть дзвонити до церкви, куди йдуть усї, кидаючи дома тільки старих та малих. Баби з'одягають ся більше в кожухи, свитки, пальта, а служилі козаки в свої парадні кармазинові чекменї та нові мундіри зверху і повиставляють усї свої „заслуги“ (медалі та хрести), срібні „газирі“ (набої) і срібну зброю (ніж та шаблюку); через лїве плече висить срібна перевісь (тїсьма) з китицею на спинї; на голові в кожного козака смушева шапка з червоним верхом („папаха“) „наґаґошена“ на потилицю, і тільки одні урядники на яку хвилину насовують шапку на лоб, щоб люди бачили на версї урядницький хрест з срібного галуна[1].
В такім убранї Чорноморець виступає і поводить ся з пихою, і кожного „иногородця“ (некозака) лїчить якоюсь нижчою істотою[2].
Разом з церковним дзвоном малі хлопці починають ходити по хатах та „Христа славити“ (сьпівати церковний тропарь: „Рождество Твоє, Христе Боже наш“). Колись хлопцї проказували вірші, вивчені од батьків та дїдів; тільки тепер щось уже не чути, щоб де вірші казано, — мабуть позабували. Поздоровляють хлопцї з празником хазяїв, як і всї: „Будте здорові з празником, з Рождеством Христовим!“ Їм дають пряники та копійки. Христославники звичайно ходять табунцями, чоловіка по два і по п'ять. Як що тих гуртів буває багато, нагородять тільки перших хлопцїв та других, а далї вже замикають двері, і нїкого більш не пускають.
Прийшовши з церкви, один одного поздоровляють з празником: „Здрастуйте! з празником, з Рождеством Христовим!“ і поцїлуються. Нїм обідати, кадять у хатї ладаном, як і в кожен иньший празник і в иньшу недїлю. Для сего у кожній хатї є такий глиняний глечичок з дірочками і держачком („каділницї ), а коло божницї мішечок з ладаном. Кадить в сїмействі хазяїн чи хазяйка, а більше, як сїм'я велика, так баба стара.
- ↑ Гляди малюнок. Черкеси в такій позї, як на фотографії, і по вулицях ходять.
- ↑ Правду не де дїнеш, воєнна дисциплина дуже деморалїзує чорноморця: він показує хоч зверхне поважаннє тільки до сотника, хорунжого, військового старшини або иньшого официра, але не звик поважати чоловіка взагалї, бо і в нім самім офицерство (а особливо „з домашньою осьвітою“, а їх таки рясно, є такі й генерали), зовсїм не хоче бачити чоловіка, але тільки козака, приказного та урядника, словом „нижчого чина“, „гарматне мясо“. Між козаками і „иногородцями“ часто-густо бувають колотнечі, при котрих часом бувають і забиті на смерть. В загалї „иногородцї“ на кожнім ступнї, а особливо в станичних судах, почувають на собі всїми прийнятий принцип: „Наша хата, наша й правда“. Иногородцї дражнять козаків куркулями а тї иногородцїв — гамзелами.
