того й веселі. Замовк він, пропав і хміль, пропали й реготи, пропала весела форма оповідання… Зостав ся тілько його сумний зміст. А зміст сумний через те, що в малюнку людського життя в вигадках переважує темний цьвіт. Народ український заглядїв, що тепер оден одному риє яму, що жінка знущаєть ся над придурковатим чоловіком, що мале хлопя й те може обдурити навіть пана, а про унтера-офіцера вже нїчого й балакати, бо він може все до останку пограбувати: і хату спалити, і гроші вкраде, і худобу видурить, і насеред болота покине!…
З шести роздїлів записаних нами вигадок найбільшу вагу ми даємо оповіданям про руських, бо в них можна знайти відповідь на цїкаве питанє: з якого боку український народ дивить ся на своїх росийських братів, котрих зве руськими.[1]
Найуперід на се питанє треба сказати, що Українцї, як бачимо з їх вигадок, вважають руських за народ окремий, котрий приходить на Вкраїну тілько на заробітки або й так… „блукати і тиняти ся“, а потім вертаєть ся в свою Русею і оповідує про українські дива.
Приводом, з якого український народ вважає руських за окрему нацию, єсть їх мова, їх звичаї, зовсїм не схожі з українськими, їх окремий побут.
Живуть і „блукають“ вони гуртом, котрим заправляє Іванька найстаршо́й або дядя семьон. Таке житє з погляду нашого народу тим несимпатичне, що воно нї за що пригнїчує поодинокого чоловіка. Поодинокий чоловік в таких обставинах сам нїчого не вдїє, навіть не погадає. Все буде так, як скаже Іванька найстаршо́й.
Іскру самостійної гадки народ помічає в такому пригнобленому чоловікови, але сей чоловік може сказати тілько „мабуть“, а потім зараз додасть: „а найкраше понесьом до дядї, до Семьона, той скаже!“ І рішенець буде від сього премудрого дядї, котрий наперед обізве всю громаду дурнями, а потім скаже таке, що й на голову не налїзе, і помилка найстаршого окошить ся на всій ватазї і як-коли окошить ся не яби-як.
З другого боку не менч осьміяною в українських вигадках виявляєть ся недотепність росийського селянина до хлїборобства.
Ті люди, котрі можуть вистроїти „ходолу з неба та аж до — долу“ не знають навіть, що воно таке за вила, і молотники з них нїкчемні; „молотило їх сїм чоловіка і за день намолотили копу без
- ↑ Слово кацап в Полтавщинї можна почути хіба поміж інтелїґенциєю, а простий народ зве москалїв руськими, а їх краї Русеєю.
