кни́гу мо́жете ви чита́ти?“ — „Ні, ба́тюшка, і сеї не мо́жемо!“ — „А не мо́жете, ми і сю однесемо́ наза́д!“ Вино́се він тоді́ ка́рти: „А сю кни́гу мо́жете чита́ти?“ — „Та сю тро́хи мо́жемо чита́ти!“ — „Ну, от-се й до́бре, що мо́жете! Так дава́йте-ж чита́ти її. От-се́ шоста́ка, а от-се сьома́ка. Шоста́ку бє сьома́ка, а сьома́ку — восьма́ка…“ Тоді́ оберну́в ся до пі́вчих і пита́є їх: „А що́ ви роби́ли, як не було́ ни не́ба, ни землі́?“ — „А ті сьпіва́ють: „Ми городили плетні́!“ А Хахо́л визира́є з яко́гось кутка́ та й пита́є: „А куди́-ж ви коля́ки вбива́ли?“ Піп, почу́вши се, розлютова́в ся і затупоті́в нога́ми: „Каза́в я вам, щоб не було́ у церкві́ ни Хахла́, ни пів-Хахла́, ни чве́рть-Хахла́!“ Впійма́ли вони́ бі́дного Хахла́ і посадови́ли його в куту́зку, чи куди́ там. Там вони хоті́ли що-сь ви́вірити. А йому́ захоті́ло ся про се́бе: він візьми́ та й напаску́дь там. На дру́гий день пита́ють його́: „Ну, кажи́ нам, що́ ти ба́чив?“ — „Та ба́чив я, що ваш Бог прийшо́в та й ка́же на́шому: Дава́й би́ти ся! — Дава́й! — Так наш Бог як зви́зне ва́шого — та́к ваш и впо́рав ся“. А ті тоді́: „Наш Бог, на́ше й г...о́!“ Та дава́й собі́ тімя мазать. Так тим ото́ вони́ вистрига́ють собі́ на ті́мї гуме́нце. Я не зна́ю, в якій се губе́рні Москалі так вистрига́ють.
(Катеринодар. 17, II, 96. Подав ґімназист Сл-йон).
Раз зійшли́сь Ні́мець з на́шим чолові́ком са́ме тоді́, як гроза́ була́. От Ні́мець і пита́є на́шого чолові́ка: „А зна́їш ти, чого́ то воно́ грюкоти́ть?“ — „А чого́?“ — „Та то наш Бог сів ве́рхи на ва́шого та й ї́де: ото́-ж воно́ тим і грюкоти́ть!“ А наш чолові́к і ка́же: „Та так йому́ й тре́ба: ниха́й з д...ем ни з’я́зуїць ця.
(Катеринодар. Р. 1896 лютого 4. Записано мною від О. Ю. Півня).
Хлистуни́ такі́-ж лю́ди, як і ми, но тіки ра́зниця в тім, шо Хлистуни́ ни їдя́ть са́ла, мня́са, ни пють во́дки, і ча́сто собира́ют ця в яки́й нибудь оди́н дом і мо́ля(ць) ця Бо́гу. Ті́лько вони ни нашо́му Бо́гу мо́ля(ць) ця, — своє́му, кото́рого вибира́ють із числа́ се́бе. Та́кже і Богоро́диця у них ни Ма́тер Су́са Христа́, яку́ ми почита́єм за Богоро́дицю, а вони́ назива́ють Богоро́дицей жі́нку того хлистуна́, яко́го ізибра́ли Бо́гом, от-та́к як у стани́ці Старощерби́нівці хлисту́ньским Бо́гом щита́ють міщани́на го́р(ода) Єйс(ь)кого Рома́на Лихачо́ва і Богоро́дицей його́
