йому вірьо́вку, і помі́г ви́лізти з я́ми. Ті́лько він ви́ліз з я́ми, як ухо́пе уп’я́ть того чолові́ка за гру́ди, як зала́їть ся пома́тирно . . . . . . Поча́в уп’я́ть тягти його́ до свого́ па́на лехре́йтора. Але́ чолові́к ублага́в таки того́ салда́та: ви́пили з ним півкварти́ни горі́лки, з’ї́ли гу́ску й помири́лись.
(Тодї-ж від І. І. Коваленка записав Г. А. Малиновський).
Заду́мали два охо́тники пітти́ на охо́ту. Ви́йшли за сило́, ви́волокли до́хлу коби́лу в ліс, і ждуть вовкі́в коло де́рива. Коли ди́влять ця, аж на горі́ сиди́ть на коні́ Григорій-Побідоно́сиць, і коло йо́го вібра́лись вовки́. Він їм прика́зує: „Ти йди в таку́-то стани́цю, а ти в та́ку; ти з’іж Мики́ту, ти Йвана, ти Стипа́на. Оста́всь оди́н криви́й вовк. Він йому́ й ка́же: „А ти, во́вче, з’їж отого́ охо́тника, шо стої́ть за ду́бом.“ На́ші охо́тники пириляка́лись, та за́раз хо́ду на дуб, і сидя́ть. А той вовк підбі́г до ду́ба і поча́в його гри́зти. Гризе́ та й гризе́. Ті сидя́ть попирилякувались, і встре́лить його́ не мо́жуть: ру́ки ни підійма́ють ця. Їдуть ми́мо їх сусі́ди: так вони́ вже дава́й крича́ть на сусі́д шоб прогна́ли того́ во́вка. Сусі́ди прогна́ли й привизли́ їх до-до́му. А той охо́тник с переля́ку захвора́в і ни став вихо́дить із ха́ти. А той вовк і собі прийшо́в до їх на двір: тиня́їць ця та й тиня́їць ця по́-двору, і соба́ки його ни биру́ть, і пуля ни бире. Раз охотник підійшов до вікна подиви́ць ця, де той вовк, а він ви́бив ши́бку, уско́к у ха́ту та й ізьзі́в охо́тника. Так той коза́к, шо роска́зував міні́ про це, виво́див таке нравоуче́ніє (!), що Григо́рій Побідоно́сиць заві́дує вовка́ми.
(Записано мною від Володимира Юревича Часовникова, 21 году, з середньою осьвітою, із станицї Павлівки Єйського оддїлу. Катеринодар. 2 листопаду 1894).
Жи́в собі оди́н чолові́к. Він заніма́в ся охо́тою, стріля́в уся́кого зві́ря і з того́ жив. Він умі́в ду́же га́рно охо́тничать, — та́к га́рно, що коли ни пі́де, що ни поба́че, бизпримі́нно вб’є! І соба́ка у йо́го була́ така́, що нічо́го ни бої́ть ця; чи на во́вка, чи на видме́дя — нічо́го ни зляка́їць ця! Ніко́ли не случа́лось з ним та́к, щоб пішо́в на охо́ту і нічо́го ни прині́с — бизпримі́нно наб’є́ ці́лу ку́чу уся́кого зві́ря. Лю́ди про йо́го каза́ли, що він такі́ молитви́ зна́є, що на йо́го уся́кий звір біжи́ть і пти́ця лити́ть.
