в сі́ни були́ одчи́нені. Чириз яку́ годи́иу прихо́де туди́ й син з мішко́м та, ду́маючи, що вона́ сама́ в ха́ті, і ка́же: „Чу́єш, Пара́ско, де́-ж міні тут пшини́цю поста́вить?“ А ба́тько почу́в си́нів го́лос та й ка́же: „Станови́, си́нку, там де й я поста́вив — у кутку́“.
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півень).
Оди́н салда́т ста́в на квати́рю та й умовля́єть ця з хазя́йкою: „Ты мєня́, тьо́тушка, не гані: я челавє́к до́брый!“ — „Та зна́ю я, зна́ю! Усі́ ви, москалі́, до́брі! Аж ні́куди!“ — „Нєт, тьо́тушка, не гані́. Я нє тако́й, как вот другі́є про́чіє, ілі как твой муж. Он как пріє́дєт, так і начньо́т кріча́ть да кома́ндивать: 1 „Дава́й борщ, дава́й ка́шу, дава́й то́, да дава́й сьо́“. А я не люблю́ е́нтово! Мнє ку́ріца к обє́ду, да ку́ріца к у́жіну — вот і всьо. Ілі, как ста́нете ложи́ть са спать, твой муж нака́зываєт: „Стєлі́ мнє соло́му да стєлі́ мнє соло́му!“ „А я — гдє хозя́йка, там і я!"
[2 „Дава́й хрыні́ще, рыді́ще, капу́стище!“ А я, ба́бка, не вередлі́вый: мнє одну́ ку́ріцу сва́риш, другую іжжа́ріш, да є́нтіх штук нє́сколько сьпєкьо́ш, что на сковоро́дкє подпєка́ют са, да ма́слічком подліва́ют са да в-че́тьвєро ізгорта́ют са; да є́нтіх штук со́рок, что. ... (пока́зує, як підкида́ють варе́ники в ми́сці, коли мастя́ть їх) ілі трі́дцать дє́вять да побо́льше“.]
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півень).
Я тро́хи ни та́к чув оцю́ брихе́ньку, ті́льки ни зумі́ю вам до-ладу́ істули́ть її́. Це ді́ло було́ в стари́ну, коли ще на селі́ ніко́ли ни бачили салда́тів. От раз і пригна́ли їх на село́. Силя́не, побачивши впе́рве таке́ ди́во, зметуши́лись: всі повиска́кували с хат диви́ць ця на Москалі́в. Хо́дять Москалі́ по ву́лиці, а жінки́ стоя́ть за ворітьми табуна́ми та ви́трішки ло́влять: нія́к ни нади́влять ця на Москалі́в. А одна́ шивчи́ха та коло пе́чі по́ралась, так їй не мо́жна було́ ви́йти с ха́ти: то вона́ одно́ бі́га од пе́чі до вікна́; поди́виць ця на тих Москалі́в та й ка́же: „Го́споди ми́лостивий, а ми лю́ди твої́, чії́-ж то Москалі́?“ А чолові́к їй: „Бо́гови!“ По́раїць ця вона́, по́раїць ця коло пе́чи та уп’я́ть до вікна: „Господи ми́лостивий, а ми лю́ди твої́, чиї́-ж-то москалі́?“ А швець знов: „Бо́гови!“ До́вго вона так бі́гала до вікна́ та все питалась: „Чії-ж-то Москалі́?“ А чолові́к усе одмовля́в: „Бо́гови!“ і що-ра́зу все бі́льше
