Дочка́ жа́луєт(ь) ся ма́тирі на свого́ чолові́ка. „Сього́дні спикла́ я, ма́мо, пампу́х, як ми́лий дух; він же, сукин син, узя́в його́ та як уда́рив мене́ міжі́-пличі, так усе́-равно, як каміню́кую.
(Катеринодар. 1894).
Як у козака́ віз до́вго нима́заний, так він ду́же скрипи́ть. Як прислу́хать ця, так пере́дні коле́са на́че вимовля́ють: „Хазя́їн, дьо́гтю купи́! Хазя́їн дьо́гтю купи!“ А за́дні: „Лу́чче пропи́ть, чим дьо́гтю купить! Лу́чче пропи́ть, чим дьо́гтю купи́ть!“
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півень).
Тут же як ні́коли, як ні́коли: і до це́ркви го́нять, і до чириди́ дзво́нять, і перепічки́ лата́ть, і штани́ пикти́, і ха́ту сва́тать, і куму́ ма́зать.
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півінь).
Як була́ с ту́рками війна́, у на́шого царя́ не доста́ло гро́шей. Він поча́в позича́ти ся по купця́х. Всі-ж купці́ дава́ли ти́сячі: хто одну́, хто дві, хто п'ять ти́сяч, а оди́н купе́ць дав ті́льки п'ять карбо́ванців. Коли скінчи́лась війна́, царь поплати́в усі́м купця́м гро́ші і поприсила́в їм меда́лі. Зверну́ли п'ять карбо́ванців і скупо́му купце́ві, і ра́зом присла́ли йому́ чаву́нну меда́лю на сім фу́нтів с таки́м-же нака́зом, як і у вас напи́сано, щоб він ніку́ди з до́му не вихо́див без сеї меда́лі, а щоб повсіди́ чіпля́в її на се́бе.
(Катеринодар. 17. II. 96. Подав гимназист Сл-йон).
Ізвині́ть, пожа́луста, бо ні́коли бриха́ти: тре́ба ще й на той край маха́ти, і там лю́ди ни гуля́ють, сіль на про́со міня́ють. Оце вам ка́зка, а міні́ бу́бликів в'я́зка!
(Ст. Шкуринська 9. III. 94. Записав Хв. Гр. Півінь).
