Як кожде ремесло має своїх „майстрів“ і „учеників“ або „хлопцїв“, так і в лїрників є. Щоби стати лїрником і могти випрошувати собі милостинї, треба на се науки. На науку приймає ся калїк між 9-30 роком житя; як має хлопець 12 лїт, тогди „са́ми до́брий“; як має 25 лїт, то „мо́жи сьа ще ўчи́ти“; понад 30 вже „за старий“. Як довго принятий має позіставати в науцї, се залежить від угоди: приймають на три, чотири, пять, найбільше шість лїт. Час науки залежить також від того, чи ученик спосібний, чи тумановатий, чи більший, чи меньший. Як меньшого приймають, то не вчать його від разу, лиш ним послугують ся, тому й довше він мусить бути. Старшого, понад 20 лїт, приймають на науку лиш на оден рік, бо „він розумі́йи, шчо йиму́ то́го потрі́бно, тому́ сам на се́би настига́йи“. Коли на „тирміна́цийу“ приймають на роки, тогди не жадають від ученика плати, бо він мусить послугувати; колиж приймають старшого, лиш на оден рік, то він мусить за науку заплатити 20-30 зл.; як має сам гроші, то платить сам за себе, як не має, то платять за него ті, що єго віддають на науку, родичі або кревні.
Хлопець мусить зіставати в науцї аж до визвілки. Челядників, як при иньших ремеслах, між лїрниками нема: по визвілцї кождий стає самостійним і може йти на власну руку просити.
