22
Хмельницького оставити у Немирича, та просити його, щоби впевнив козаків, що Ракоці сповнить всї обітницї, передані їм через Радзївіла[1]. Рівночасно в листї, пересланім мабуть через того-ж посла, звертає ся Юрій І Ракоці до князя Януша Радзївіла, дякує за переслані йому через Бетлєна і Клобушицького відомости і, покликуючи ся на своє посольство до Немирича, просить князя взяти переговори з Кисїлем і козаками таки в свої руки та по змозї приєднати для семигородської кандидатури ще й инших сторонників, особливо московського царя. Обіцює мимо трудностий переїзду через Молдавію і Волощину вислати ще й від себе окремого посла до Хмельницького в ciй справі. Відтак зазначує виразно, що з огляду на свій старий вік і слабе здоровлє не думає зовсїм старати ся о польський престіл для себе, і тому обстоює при кандидатурі свого молодшого сина; вибір відповідного подружа для отсего сина лишає досвідному осудови князя. На кінець згадує про вербунок війска на Угорщинї і в Семигородї, із-за котрого вичікує приїзду повновластників Радзївіла[2].
Що старий Ракоці вважав тепер необходимим придбати собі козаків і прикладав велику вагу до їхньої підмоги, бачимо із сього, що він старав ся підійти до них ще й з иньшого боку. 2 вересня від'їхав з семигородського двора Микола Шебеші де Болґарфалва (Sebessi de Bolgárfalva) в посольстві до волоського воєводи Матвія Басараби. Після інструкції, яку виготовив князевич Юрій II, мав Шебеші перш за все вивідати ся у воєводи Матвія про загальне положенє справ, а особливо про відносини серед Козаків, Татаріє, Москалїв та про турецько-венеціянську війну. Велику вагу кладе інструкція на розслїдженє волосько-молдавських відносин та настрою волоського воєводи зглядом Лупула. Коли посол про все то дізнає ся, повинен старати ся намовити волоського воєводу, щоби післав свого довіреного чоловіка в козацько-татарський обоз, або бодай придїлив семигородському послови свого чоловіка, в цїли зібраня певних відомостий. Коли би показрло ся, що Матвій не противний сьому проєктови і в загалї щиро відносить ся до семигородського князя, тодї може Шебеші, з застереженєм найстро-