зького повіту (в той час), мрією якого повсякчас була народня освіта. Освіту дістав він у реальній школі, а потім віддався господарству. Разом з тим провадив інтенсивну працю ширення української книжки серед народу. Це його впертим старанням сталося, між іншим, те, що видавництво «Посредника» погодилося видавати для народу книжки українською мовою. Це був він, що заклав фонд для видання українських популярних книжок, склавши 1.000 карб. на руки Б. Грінченка. А коли у грудні 1894. року він вмер брати його продовжували його працю, часто в порозумінні з М. Дикаревим.
Ця праця не лишилася без наслідків. Українська книжка, а з нею й українська національна свідомість чимдалі тим все глибше пускали свої коріння в народ, речниками якого в пізніших роках виступили поодинокі представники місцевого селянства й інтеліґенції.
Одним з тих речників і працьовників в початках 1900. років і аж до революції 1917. року був К. Сопляк (К. Меженський), що походив з слоб. Меженки Острогозького повіту.
Вже під час першої революції 1905. року імя К. Сопляка пролетіло цілим повітом у звязку з виступами його на вічах та різних зборах з домаганням української школи та
