явилися в цих краях були українські козаки — «черкаси».[1]
Через однозвучність старо-московського слова — «украйна», зміненого пізніш на «окраина» й українського імени народу й території — «Україна», слів різного походження й різних понять та означень, росіяне уникали вживати цих слів, замінюючи слово «Україна» — Черкасією, а українських козаків називаючи «черкасами».
- ↑ Кажучи про цей український колонізаційний рух на схід, проф. М. Грушевський, на підставі багатого зібраного ним документного матеріялу, в таких словах подає причини й характер його в його початках:
«Придавлена була козаччина… Певними путами звязаний був своєвільний козацький елемент на Дніпровому Низу. Але задавлений не був… Стиснений польськими залогами і заставами на Дніпрі, з тим більшою силою шукав собі виходу й поля своєї діяльности на сході, за границями Польської держави, поза доглядом польської адміністрації… Він був придавлений, але він жив… і готов був при першій відповідній хвилі розбити ті окови.
Та не тільки це, а й ще інше кажуть нам оці зібрані разом, припадком переказані поголоски і факти 1630—1640. рр. Вони відкривають перед нами образ незрівняного своїм розмахом, своєю сміливістю і стихійною силою нового походу українського.
Цей саме момент, що на перший побіжний погляд здавався хвилею розбиття, безрадности, пониження й упокорення української стихії, був в дійсності хвилею могутнього дерзновення її в сфері колонізації. Програвши свою справу з шляхетським режимом на Україні наддніпрянській… він береться творити нову Україну за границями Польської держави».
М. Грушевсьикй, Історія України-Руси, т. VIII., частина II.
5
