Не лише у щоденній практиці ця назва вживалася, але знаходила вона своє місце і в російській історичній літературі, так як «Малоросія», як також увійшла вона свого часу й до сторінок збірників законів та указів Російськ. Імперії.
«Из Черкас сформировать Украинскіе полки» — читаємо, напр., в указі 9. вересня 1775. р., або — «Кіев и другіе черкасскіе города», «Черкасскіе замки»[1], а р. 1775.: «В Слободской Украинской губ. живут черкассы».[2]
Належала до Слободсько-Української губ. того часу, крім Харківщини також територія суцільно заселена українським народом, що пізніш була адміністративно виділена й приєднана до губерній Курської й Воронізької. Обіймала ця територія повіти: Путивельський, Грайворонський, Новооскольський, Білгородський, південну частину Суджанського, південні частини Рильського і Корочанського — на Курщині, цілі повіти — Острогозький, Богучарський, Бирюченський, Валуйський та половину Павловського й південні частини Бобровського та Коротоякського — на Вороніжчині.
- ↑ Полное Собр. Законов, 1707., ч. 2140, 2155.
- ↑ там же, 1775., ч. 14365.
Черкаси, черкаські люде — московська назва для українських козаків. Походження цієї назви різно виводять, але більш цікаве пояснення дають деякі історики, що гол. на основі Воскресенського літопису виводять козаччину від людности — Чорних Клобуків, і переносять на українське козацтво.
6
