Були сибі, значит, пани і справльали сибі такиј баль. І каже: „Вже-сьмо фсьо видьіли (так те паньство), ше сибі типер приведьім такого хлопа, жи б ми з ного насміјали сьі трохи“. — Здибали вони на містьі такого маленького, так середнього чоловіка, малого зросту. — „Ходіть ви — кажи — чоловічи, з нами, бо пани справльајут баль і вас там потрібујут.“ — Приішов тој хлоп межи тіјі пани, тіјі спекли поросьа цьіле на тој баль і посадили јіго межи тим паньством, того хлопа. І кажи: „Бери ж тепер те поросьа јідж“ — так ті пани до хлопа: і кажи, так до него ті пани кажут, положили коло него ніж і відельцьа: „Шо ти тому будиш поросьаті робити. јіго.. будиш јіго крајати, то ми тибі таке будем; а будеш јіго цьіле јісти, то ми тибі так будимо. Шо ти јіму будиш робити, то ми тибі.“ — Сидить хлоп коло того поросьати і думаји сибі. Думаји сибі хлоп: „Шкода миньі покинути, бо добри сибі… ни јів-би-м јіго, али шкода миньі, бо-ж не м такого ни јів…“ Али запах коло него був, жи шче јіго ни јів, а вже смакував (він слинку но повкав — дод. стара Морозиха). Али був то мудриј хлоп, і міркуји сибі: „Ни буду ја јіго різати, аньі ножем, аньі відельцьами, бо будуть потом мине ножем крајати і шпікати. Ту јист багацько панів, а ја сам јиден межи ними“. Али те поросьа було с фостиком і зи фсім так поржовдне зрихтоване. Али типер пирипрашају, що буду казати… Взьав јіму — з позвольиньим — фстромив палец під фіст і так јиму робив початок і пальцьі облизував, і зачинав таким способом јиго јісти. Тупіру пани крикнули: „Право! Право!“ — жи хлоп поробив з нас усьіх дурнів, а ми јиму так ни можимо робити. І дали јиму ше кілька скльанок вина, хлопові, і випхнули јиго с тим поросьам.
(В Берлині від кравця Юська Захарчука в марті 1894 року записав О. Роздільський).
