I.
Світи, місяченьку,
Світи помаленьку
З по-за сірих мряк!
Як тобі сей Бріксен сподобав ся?
Ну, не крив ся так!
Стій ще, не спіши ся,
Крихту зупини ся,
Не клади ся спать,
Щоб я міг з тобою хоч годину
Побесідувать.
Не тирольське бидло,
Се по мові видно,
Місяченьку мій!
Не бійсь, я не жаден „treu und bieder,“
Я тут лиш в тюрмі.
II.
Я є з того краю,
Де музики грають, —
Грав я у трубу,
А вона на злидні
Тих панів у Відні
Вибурчала з сну.
Щоб йім в шовку й злоті
По тяжкій роботі
Було тихо спать,
В одну нічку глупу
Шлють жандармів купу,
Щоб мене узять.
Північ вже минула,
Саме третя була
Година лишень, —
Край мойого ліжка
Став жандарм як свічка,
Каже: „Добрий день!“
При ліжку жандари,
Далі комісари
В ясній параді:
Золоте ковнірє,
А на чаках пірє,
Тай ще при шизді.
„Ну-ко, годі спати,
Пане літерате,
Просимо вставать!
Хоч гості нічніі,
Ми не є злодіі,
Ми царський уряд!
„Здоровлять вас в Відні
Всі панове гідні,
Бах вас цілує.
„Чи здоров?“ питає,
Ось вам посилає
Писемце своє.“
В ясний час чи в темний
Я все дуже чемний.
„Ох, простіть — кажу́ —
Славні моі гості,
Що я лиш в сорочці
Тут при вас лежу!“
