Але Джока чорний,
Мій бульдог моторний
Як не счинить крик!
Англійський апортус,
На свій Habeas corpus
Він від малку звик.
Вже ось-ось сердитий
Мав переступити
Один параграф:
На преславну владу
Кинувши ся з заду
Гаркнув: „Гаф! гаф! гаф!“
Я не думав много,
Як шпурну на нього
Царський Gesetzbuch!
Дзявкнув, захитав ся,
Під ліжко сховав ся.
Запер в собі дух.
III.
Як підданий, братку,
Звик я до порядку —
А й мороз був, страх!
Тож поперед всього
Вдяг чулки на ноги
При славних панах.
Аж тоді те кляте
Став письмо читати —
Є в мене ось там!
Знаєш урядову
Ту німецьку мову,
Прочитай і сам!
Пише Бах до мене
Наче лікар вчений,
Що в чеській землі
Не здорово жити,
Клімат відмінити
Конче тра міні.
Що в Чехах негарно,
І душно і парно,
Дим гіркий і пиль,
Смрід страшний із тоі
„Октройованоі,“
Реакційна гниль.
То він добре дбає,
Бричку посилає
По мене отсе,
Що на кошт державний
В край здоровий, славний,
Мене понесе.
Ще й жандари, брате,
Мають мя благати,
Не щадити слів,
Сли б ту честь величню
Через скромність лишню
Я принять не хтів.
IV.
Що робить — не знаю!
А ще звичай маю
Глупий, ій же ну!
Жандарам, поліцйі
Нічого на світі
Відмовить не втну.
А ще й пан Дедера,
Друг мій не від вчера,
Просить поспішать:
„Маєм ще одного
Так як вас самого
Нині з ліжка взять.
„Ніяких пакунків,
В дорогу лаштунків
Не треба вам брать.
Вас буде держава
Мов мати ласкава
Кормить, зодягать.
