Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том I (1894).pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
63



„Та-ж при мні тут близька
Є твоя колиска,
Таж ти в мні хрестивсь,
Вікарю старому
Служив в божім дому
І пильненько вчивсь.

„А від мене, сину,
Ти пішов в чужину,
Щоб огню добуть,
Щоб містам і селам
Світичем веселим
Освічати путь.

„Як то час збігає!
Тридцять літ минає,
Як знаю тя я!
Але хлопче, пробі,
Що се там при тобі
За процесія?…”

VII.

Іглаву минав я,
А все думку мав я:
У Шпільберг, чи ні?
Над Дунаєм синим
Куфштайн став мов клином
В голові міні.

Аж коли остав ся
Куфштайн — щоб запав ся! —
Праворуч від нас,
Я почув, що в горах,
У альпейських зворах
Приємнійш сто раз.

Глупа то йіздає
Тому, хто не знає,
Де йіде й за чим!
Видів чар, гра тоі
Трубки почтовоі —
Все брехня і дим!

Всюди віз мазали
Та перепрягали, —
Матері йіх біс!
Радше-б відмазати
В Відні й поладнати
Той державний віз!

Лиш одна встанова
Гарна, ані слова,
А то — телеграф!
Все він перед нами,
Де ми стати мали,
Вісті подавав,

Щоб поліцйя, брате,
Мов старанна мати,
Де станем на ніч,
Нас могла приймити,
Ліжко постелити,
Натопити піч.

У Будєйовицях —
Се згадать годить ся —
Я з Дедером пив,
І міні, не фрашки,
Він чотири фляшки
Мельнику купив.

Чи в нім неприви́чний
Дух патріотичний
В той час підступив,
Чи бажав він, братку,
Щоб про Чехи й згадку
Я в вині втопив?

Мельницьке вино
Випив я давно,
А тепер італьське пю весь час,
Та в обох, мій милий,
Є той сам бурливий,
Бунтівницький квас.