Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том I (1894).pdf/86

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
65



Без вудил, без почтальона,
В пітьмі, западня бездонна
Покрай шляху без поруч,
Так чвалав я сам в повозі
Наче вихор по дорозі
Із отих альпейських круч.

Гей, чи тож міні боятись
Із житєм на ласку здатись
Полохливій четверні?
Я — австрійський обиватель!
Що-ж ще гіршого, Создатель,
Може стати ся міні?

Так я з зимним супокоєм
У горячім серці своім
І з сігарою в устах,
Наче цар гордий, здоровий,
Просто перед дім почтовий
В добрих причвалав думках.

Зараз — взір всім арештантам —
Без опіки й стражі сам там
Повечеряв я ладком,
Поки варта знаменита
Вся обдряпана, оббита
Приштильгукала пішком.

Спав я смачно, але власти
Не втихали всю ніч клясти
Та стогнати залюбки;
Арніку на рани клали
Та горівкою мазали
Пооббивані боки.

Оттакий конець тієі
Епопеі! Я до неі
Не додав ніщо й на зуб.
І ще нині у Вейдрінку
Потвердить тобі все, синку,
Пан почтмейстер Далеруп.

IX.

В Бріксені ми стали,
Більше вже не мали
В дорозі пригід.
Начальство тюремне
Видало за мене
Дедерови квіт.

Ся паперу картка
Замісць мене шпарко
До Чех побіжить,
Мене-же сіромаха
Двоголова птаха
В кіхтях тут держить.

Лиш тюремна влада,
Ключники й громада
Жандармеріі,
Се моі пригожі
Ангели-сторожі
В тій Сіберіі.

 Львів, у сентябрі 1888.

Із чеського переклав
 Іван Франко.