Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том VI (1897).pdf/186

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
180

боку, так названоі позітівістичноі школи в Варшаві і, з другого боку, доктріни а потім і партіі Станьчиків у Галичині. Хоч і які ріжні були сі появи що до йіх форми і йіх тенденцій, по сути вони таки були одно й те саме — реакція протів революційного романтизму, вітхнена переконанєм, що дотеперішня дорога не веде ні до чого, що конче треба поглубити працю. Ріжниця була тілько та, що в Варшаві дійшли до сеі свідомости міщане і дрібна шляхта, в Кракові галицькі шляхтичі й магнати. Через те поданий в обох місцях поклик „органічноі праці“ викликав у Варшаві й Конгресівці живу літературну і наукову продукцію, що все тісніще пристає до новіших змагань в Европі, виховує такі таланти як Елізу Оржешкову, Сєнкевича, Свєнтоховського, таких критиків як Хмєловський, істориків як Корзон, Навінський і Яблоновський тай довгий ряд солідних учених у найріжніщих фахах. Отся літературна і наукова праця мала гарний вплив і на громадське й економічне житє, і хоча польська нація під россійським правлінєм мусить держати ся з далеку від політики, то все ж таки тепер Варшава є осередком польської просвіти і польського духового житя.

Зовсім інакше показала себе польська „органічна праця“ в Галичині. Через більшу політичну волю і нижчий ступінь просвіти й економічного розвитку, тут у середніх верствах польськоі інтелігенції старий революційний романтизм буяв далеко довше ніж у Конгресівці, пускав чудні баньки з мила ще підчас россійсько-турецькоі війни в формі тайних організацій для вербованя польських полків, що мали йти на поміч Турціі, тай ще й тепер має свій орган у слабосильній „Gazecie Narodowej“. А що отсі романтики найрадше витали в сумрачній будущині або губили ся в фантастичних політичних комбінаціях і решту свого вільного часу вживали на оборону своіх ідеалів, то б то фанатичне безчещенє своіх противників, то поле конкретних політичних появ і потреб оставало ся зовсім незаняте, і таким чином політичні реалісти, що були прозвані Станьчиками[1], легко

  1. Станьчик був надворним блазном одного с польських королів і, на кілько ми знаємо, не займав ся станьчиківською політикою. Та єго імя було надужито для заголовка книжки „Teka Stańczyka“, що була одною с перших маніфестацій нового напрямку, немов єго програмою тай приклеіла на ввесь напрямок імя того надворного блазна — не без сімволічноі ворожби