Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том VI (1897).pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Коли остаточна ціль усіх змагань польських патріотів — відбудованє Польщі, то зовсім натурально повстаэ питанє, як уявляють собі ті патріоти сю будущу Польщу. Звісно, коли чуєш йіх промови і читаєш йіх програмові писаня, то формально плаваєш у самій вільности й рівности, що має панувати в будущій польській державі. „Вільні з вільними й рівні з рівними“ — се має стати найвищим законом. Та коли тілько позволиш собі несміливо спитати ся, чи вільно буде Русинам не пристати до тоі надмірноі вільности і шукати собі щастя де інде, то як стій підніме ся страшенний крик про зраду, про кріваві тіни Гонти й Залізняка (два проводирі гайдамацькі в р. 1789), про 500-літню належність до купи і спільні перекази. Жаль тілько, що Поляки мають на оці виключно йіх користи, Русини ж покушали тілько несмачного окрайця й доси не можуть його переварить! Одних словом, тут ми маємо перед собою другу редакцію звісного революційного девізу: la liberté ou la mort (воля або смерть!). Причина ж тому та що істнованє польськоі держави виключно в етнографічних границях польського люду просто немислиме. То була би краіна без природних границь, без жадного устя ріки, без значних природних засобів, значить, твір зовсім не спосібний до житя. Слушно сказав недавно один польський патріот: „Хто домагає ся самостійноі Польщі в етнографічних границях, зраджує святу польську національну справу“.

Значить, нема самостійноі Польщі без провінцій, без Литви й южноі Руси! Тепер же повстає питанє, як довести ті провінціі й живучі в них народні племена до того, аби вони жертвували себе для самостійноі Польщі? Для шляхтичів се питанє дуже просте. Адже ж у тих провінціях непольська людність складає ся майже тілько з мужиків і пролетаріів! Значить, уже само скріпленє польськоі шляхти в тих краінах є eo ipso здобутє тих краін для будущоі Польщі. А як треба робити, аби в непольській краіні скріпити панованє польськоі шляхти, на те є східна Галичина клясичним взірцем. Держати люд у давнім польськім підданстві й безправности тепер уже годі. Змодіфікована шляхетська рецепта ось яка: поступати обережно, давати народови просвіту про око, самостійність про око, державний лад про око, добробут про око, та скрізь дбати про то, аби народ сими про око благодатями не попсував собі жолудка. Так основують ся в східній Галичині руські народні школи с польськими народніми вчителями, що часто зовсім не вміють по руськи; видають