та арештовано самих тілько мужиків. Потік сказано було, що виборчі розрухи в східній Галичині діяли ся тілько через те, що тут польська людова партія не розвинула своєі примиряючоі діяльности; як би, мовляв, польська людова партіа була заопікувалась і східною Галичиною, такі нещасні пригоди були би неможливі; та в східній Галичині агітує головно руська радікальна партія, с котрою польська людова партія не має нічого спільного. Коли завважити, що польській людовій партіі запевнено стосункову легальність виборів у західній Галичині і що через те так і не дійшло до ніяких виборчих вибриків, далі, що радікальні Русини теж належали до основателів людовоі партіі, зробили для тоі партіі не одно і дали для єі програми теж деякий ідейний матеріал, то повищі заяви покажуть ся в йіх властим світлі.
Такими заявами польська людова партія остаточно найбільше пошкодила сама собі і ми не хотіли би йій сего памятати, коли вона виведе з найновіщих виборів до ради державноі відповідну науку для себе, — на що є всяка надія[1]. Руська радікальна партія, що сим разом, дякуючи нечуваним насильствам, могла вислати в парлямент тілько двох своіх послів, переконала ся рішучо, що вибрана нею дорога — освідомляти нарід про єго соціальний, політичний і національний стан, організувати його поперед усего до боротьби против панованя шляхтичів і в тій боротьбі не вдавати ся ці в які компроміси з ретроградними елементами, є єдино правдива і хоч помалу, а про те певно веде до ціли. Усяка партія, яку здибаємо на сій дорозі, буде нашим союзником.
Що правительство своіми ц. к. камеральними Русинами хотіло би зашахувати радікальний руський народній рух, се не дивниця; лехко зрозуміти й те, що воно своіми виборчими штуками провело 6 руських правительственних послів. Коли ж сотворенє руського примиреня, а значить і руськоі правительственноі партіі, дехто подавляв і величав як велике державне діло графа Каземіра Бадені, то се могло ста-
- ↑ Польські людові посли у Відні не вступили до Кола польського поклавши такі прінціпіальні застереженя що до єго статута, що шляхта очевидно й не подумає ціною таких уступок мати йіх між собою. Ред.
