хіальні, де вчителями, і то навіть добрими, були дяки. Коли австрійський уряд іменував Добрянського наджупаном 4. комітатів руських з осідком в Унгварі, завів той в адміністраціі руську мову, позаміщував много урядів руськими семінаристами, постарав ся о те, що почато викладати в гімназіі кілька предметів по руськи, позаводив руські написи на таблицях в Унгварі і по селах. Його знаменитий організаторський талант зелєктризував цілу Русь Угорську і підвів єі до житя. На жаль — не станув він від разу на народнім становищі, тому доки уряд підпомагав його, або бодай не робив йому перешкод, доти все держало ся: коли ж під управою Бейста настав дуалізм і Мадяри взяли під ноги всіх своіх противників з 1849 р., устав також рух між Русинами. Мадярізація розпочала ся на ново, та сим разом безмірно сильнійше і брутальнійше ніж уперед. На Русинів перенесли Мадяри всю ненависть, якою палали до Россіян за погром 1849 р.; нищити Русинів зробило ся немов патріотичним обовязком мадярським, дарма, що сповнюванє сего ніби патріотичного обовязку вело за собою економічну руіну, духову темноту і безпомічність півміліоновоі маси народа, виключало від цівілізаційного розвою і поступу цілі обширні комітати, деморалізувало і доводило до цілковитого етичного здичіня угроруську інтелігенцію, а найпаче ту єі часть, що з покликаня свойого повинна би стояти на сторожі гуманности і етичних ідеалів — духовенство висше і низше.
Найвисшими достойниками серед Угорських Русинів є три руські епіскопи: мукачівський Юліян Фірцак, пряшівський Іван Валій і крижевацький Юліян Дрогобецький. Пряшівський зовсім немічний тілом і духом, то про него й не говоримо. Мукачівського найліпше характеризують слова, які він сказав при свойій інсталяціі: „Надію ся, що в короткім часі тих пятьсот тисяч греко католиків, що зістають від нині під моєю управою, стануть ся найщирійшими Мадярами“. Крижевацький виставив собі свідоцтво тим, що на отворенє вистави спішив з нараженєм свойого житя, щоби лишень показатись добрим Мадяром. Всі разом виявили добре свій характер тим, що бояли ся поздоровити кардинала Сембратовича з кардинальством, а дальше, що бояли ся порозсилати свойому духовенству програми обходу ювілею уніі берестейськоі лиш тому, що вони були друковані по руськи. Яко пастирі 500.000-ного руського люду, живучи працею того люду, вони не тілько не знають мови того люду, але не хотять єі навчити ся, а що більше, бажалиб єі знівечити з лиця землі — може одинокий в нинішнім цівілізованім світі приклад безграничного отупіня всякого морального почутя!
Між собою вони говорять і пишуть по мадярськи, зі своіми близькими і с капітулою, з підвладними священниками, з урядами так само; в школах парохіальних уміщують самих ревних Мадяронів, в семінаріях богословських питомці не вміють не тілько по руськи, але навіть по церковному читати, не то вже щоб розуміли те, що читають; в бурсах для сиріт по священниках виховують не Русинів, але Мадярів, хоча заклади ті основані і удержують ся руськими фондами.
Вірним образом високих пастирів мусять бути й низші. Як тамті обік ордерів і відзнак, так сі обік добрих парохій не знають ніякого ідеалу, як тілько бути „добрим Мадяром“. А щоби на таку назву
