Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том V (1896).pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

заслужити, треба бути шовіністом мадярським, народ уважати лише за дійну корову, але же нечуватись зглядом нього до жадних обовязків, голосити до руських мужиків проповіді по мадярськи, хоча мужики йіх не розуміють, потім про такий подвиг оголошувати публично в часописях, і на підставі такоі публікаціі жадати надгороди з фондів призначених на ціли мадярізаційні. На сором XIX вікови ми мусимо сказати, що нині ще в Угорській Руси велика часть руських священників так низько упала морально, що не вважає для себе ганьбою публично в часописях стверджувати, хто і коли в руській церкві говорив мадярську проповідь, стверджувати свою зневагу до мови рідного народу, а за те огидне поквітованє жадати з мадярізаційного фонду надгороди, що звичайно виносить 10 — 12 гульд.! Ми не сумніваємось, що високовчений гр. Зічі, покликаючись на всю Европу, не знав тих огидних фактів, які день в день, від давніх літ діють ся з значній части єго рідного краю, не знав про мадярізаційний фонд і єго функцію, бо знавши все те він — думаємо — не посмів би був ані покликати ся на свідоцтво Европи, ані профанувати память великого генія, покриваючи єго іменем таку безодню морального здичіня. Бо се не є патріотизм, той світлий, гуманний, чоловіколюбний патріотизм, що становить красу і славу цівілізованого чоловіка XIX віку. Такого патріотизму дармо шукати серед угроруського духовенства, з виємком хіба дуже а дуже немногих осіб. „Мадярський патріотизм“ більшости велить поперед усего шукати користи і вигід для себе, держати хлопа здалека від просвіти і науки, читати тілько мадярські газети, молити ся з мадярських молитовників, вчити дітей по мадярськи говорити, навіть із слугами дома розмовляти по мадярськи.

Те саме, що про духовенство, треба сказати і про світську інтелігенцію, особливо про сільських учителів. З дуже малими виємками ся інтелігенція наскрізь змадярщена, встидає ся руськоі мови, цурає ся рідного люду. Мадярізація зробила йіх не тілько перевертнями і ворогами власного народа, але рівночасно здеградувала йіх морально, поробила йіх сібарітами, підляками, лизунами, прислужниками панськими, загасила в йіх душах всяке ідеальне змаганє, всяке етичне почутє. Чи то є та пошана для ідеалів Ґете, котру Европа має засвідчити мадярській націі при нагоді єі тисячолітя?

Ось ще кілька на швидку назбираних фактів, як велика, культурна, гуманна мадярська нація шанує права людські і горожанські других народностей.

В Мукачові була напись руська на одноповерхій камениці парохіальній. Задля тоі написи мусів місцевий парох терпіти ріжні пакости від Мадярів, аж поки зневолений не стер єі і таким способом не став ся знов льояльним і правдивим „Мадяром“.

Один забескидський священник має малу дочку і хоча мати і отець говорять з нею по мадярськи, але нянька і слуги — по руськи, бо інакше не вміють, тож і мала „кішасонька“ бесідує раднійше по руськи, як по мадярськи. До села, де той священник є парохом, зайіхав раз „школарський інспектор“ на візітацію школи. Священник запросив його до себе на обід. За обідом залепетіла щось мала попадяночка до свого батька по руськи. Як тілько почув се Мадяр-інспектор, почер-