Сторінка:Журнал «Архіви України». Випуск 1-3 (249). 2002.pdf/139

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

про відбудову і розвиток архівної справи в Україні в повоєнні десятиріччя, рекомендовано до захисту дисертацію аспірантки Ірини Маги, присвячену історико-архівознавчій спадщині Віктора Романовського. Віта Кошляк досліджує історію архівної справи Литовської доби, Володимир Пилипів здійснив аналіз джерел з історії взаємовідносин УНР та ЗУНР.

Майбутні магістри Тетяна Боряк і Катерина Кентій, які, очевидно, продовжать навчатися в аспірантурі, досліджують, відповідно, діяльність українознавчих центрів і архівів у Чехо-Словаччині в міжвоєнний період та історію Центрального державного архіву громадських об'єднань України.

Сказане дає підстави для висновку, що молода генерація українських архівознавців зосереджується на актуальних і недостатньо досліджених проблемах вітчизняної та зарубіжної архівістики.

– Як нам відомо, наукові здобутки кафедри Ви розглядаєте як результат постійної творчої співпраці з Інститутом української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства, іншими науковими інституціями та архівними установами. Серед здобутків – підготовлений під Вашим керівництвом перший національний підручник “Архівознавство”. Чим Ви пояснюєте популярність цього видання, його електронної версії? Адже, за нашими даними, лише протягом березня-травня цього року (а саме в березні була опублікована електронна версія) повний текст підручника було скопійовано понад 300 разів, тобто 300 примірників нашого сайту було “роздано” тим, хто їх потребує. Чи готується нова редакція підручника?

– Ви маєте рацію. Все, чого досяг колектив кафедри, – це результат творчої співпраці з Інститутом української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського, відділами історіографії, спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України, з Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства, з Інститутом рукопису НБУ імені В. І. Вернадського, з центральними та місцевими архівами.

Феномен національного підручника “Архівознавство”, удостоєного премії імені Василя Веретеннікова, його популярність, у т. ч. великий інтерес до електронної версії, пояснюється дуже просто. Вперше за 70 років після появи “Нарисів з архівництва” Віктора Романовського (1927) і видання “Архівознавство: елементарний підручник” (1932) в Україні створено національний підручник на рівні здобутків сучасної архівознавчої науки. Національний він не тому, що написаний українською мовою, а з огляду на те, що історія архівної справи розглядається в ньому через призму національних інтересів, з позицій українського бачення ролі й місця архівів у суспільному, науковому, культурному, духовному і державному житті українського народу протягом його тисячолітньої історії, з'ясовується окремішність і самобутність архівної системи України в конкретно-історичному і цивілізаційному зрізах, узагальнюється досвід архівів нашої держави, внесок провідних українських учених і практиків у національну архівістику.