Враховуючи великий попит на підручник, Державний комітет архівів та УНДІАСД підтримали ініціативу авторського колективу здійснити його друге, доповнене і частково перероблене видання. Восени цього року підручник вийде у світ більш масовим тиражем, зараз надходять замовлення від вузів, наукових установ і архівів.
– Важливою ознакою роботи кафедри є впровадження в навчальний план результатів наукових досліджень. Що нового з'явилося в організації підготовки істориків-архівістів у столичному університеті за останні роки? Яким Вам уявляється архівіст майбутнього?
– Я вже зазначив, що науково-дослідні дискурси, які ведуть професори, доценти, докторанти, аспіранти і студенти кафедри, своєю тематикою і змістом підпорядковані завданням підготовки фахівців з архівознавства, з інших спеціальних галузей історичної науки. По суті, кожному навчальному предмету, його викладанню передує, а потім супроводжує їх пошукова, дослідницька робота. Дуже часто її результати стають предметом нових лекційних курсів. Так, проф. М. Щербак, який досліджував матеріали жандармсько-поліцейських та судових органів царату другої половини ХІХ ст., підготував навчальний курс “Національна політика царизму в Україні: джерела вивчення та історіографія”. Проф. І. Войцехівська захистила дисертацію, присвячену джерелознавчим студіям Володимира Іконникова. Це дало їй змогу підготувати спецкурси “Особові архівні фонди”, “Київська наукова школа істориків-документалістів”. Доц. М. Палієнко, відштовхуючися від кандидатської дисертації про журнал “Київська старовина” як історичне джерело, вийшла на читання спецкурсу “Історична періодика”. Подібних прикладів можна навести багато. Тенденція тут така: чим більш плідно викладач веде науковий пошук, чим інтенсивніше він працює в архівах, тим ширше впроваджуються одержані результати в навчальний процес, тим швидше оновлюється зміст навчальних дисциплін, вищою є їхня ефективність. За останні роки в парадигму і зміст архівної освіти в університеті внесено суттєві зміни й доповнення. Як самостійні курси читаються: “Теорія та методика архівної справи” (проф. М. Щербак), “Діловодство в архівній справі” (доц. Ю. Сорока), “Архівна система України” і “Менеджмент в архівній галузі” (проф. Я. Калакура), “Науково-дослідна та методична робота архівів” (проф. І. Войцехівська), “Зарубіжні архіви і порівняльне архівне законодавство”, “Зарубіжна архівна україніка” (доц. М. Палієнко), “Кінофотодокументи в архівознавстві” (доц. С. Павленко) та ін. Усе це суттєво збагатило зміст університетської архівної освіти.
У навчальних планах спеціальності виокремився інформаційно-технологічний компонент, який включає вивчення інформатики, оволодіння персональним комп'ютером і практичними навичками застосування сучасної електронно-обчислювальної і управлінської техніки в архівній справі. Поряд з професійно-орієнтованим курсом “Інформаційні технології в історії” (доц. С. Стельмах) запроваджено курс “Інформаційні системи в архівістиці” (доц. М. Палієнко).
Отже, для нашого випускника, який прийде в архів, не буде несподіванок, оскільки він матиме той мінімум теоретичних знань і
