мати самостійні рішення. Не випадковим є те, що нині у навчальному процесі на перше місце висувається самостійна робота студентів під керівництвом викладачів. Кафедра переходить на модульно-рейтингову систему організації навчального процесу, за якою студент працює не від сесії до сесії, а систематично і звітує про засвоєні розділи програми протягом семестру.
Коли ми говоримо про модель, про образ архівіста майбутнього, то так чи інакше зачіпаємо актуальну для архівної галузі України проблему її інтеграції в європейський і світовий архівний простір. Відновлення незалежності України, її вступ до Ради Європи, інших міжнародних організацій, участь у Міжнародній раді архівів — це цілком реальні кроки на шляху формування нової генерації українських архівістів, здатних гідно представляти Україну на світовій арені. І в цій справі ще багато треба зробити. У мене особисто немає підстав для самозаспокоєння. Нещодавно схвалений Закон України “Про вищу освіту” орієнтує освітян на корінне поліпшення якості спеціалістів, їх фахового рівня, інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особистості. Ці завдання безпосередньо стосуються і підготовки архівістів та архівознавців.
– Що є пріоритетним у Ваших творчих планах? Якою Вам вбачається майбутня діяльність очолюваної Вами кафедри?
– Дозволю собі частково розділити особисті і кафедральні творчі плани. Вони носять перспективний і поточний характер. Кафедра і надалі ставитиме на перше місце підготовку навчально-методичних комплексів з дисциплін, викладання яких вона забезпечує. Ми прагнемо домогтися, аби з кожного нормативного і професійно-орієнтованого предмета існували підручник або курс лекцій, навчальний посібник, методичні поради для самостійної роботи, для практичних і семінарських занять, наочні посібники. У цьому році побачать світ національний підручник “Історичне джерелознавство”, підготовлений під моїм керівництвом, і посібник з історії архівної справи; наступного року вийде мій курс лекцій “Українська історіографія” і буде передано до видавництва нове видання посібника “Джерелознавство історії України”. У 2004 р. плануємо видати посібник “Спеціальні історичні дисципліни” та підручник “Українська археографія”. Маємо намір разом із Науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства підготувати підручник для архівознавців “Теорія і методика архівістики”. Крім того, у кожного викладача є свої проекти. Потенціал кафедри — досить потужний. У нас три професори, доктори історичних наук і чотири доценти, кандидати історичних наук. Кафедра має десятьох аспірантів та двох докторантів. Тобто є гарний резерв поповнення за рахунок молодої генерації архівознавців. Вона могла б розгорнути підготовку, поряд з архівознавцями, документознавців, фахівців з комп'ютерного діловодства. Отже, перспектива досить цікава і захоплююча.
Що ж стосується моїх особистих планів, то вони залежать, насамперед, від здоров'я. Керівництво кафедрою наприкінці цьогорічної осені перейде до рук когось із молодших моїх колег, а сам, як профе-
