Сторінка:Журнал «Архіви України». Випуск 1-3 (249). 2002.pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нові здобутих із джерел сукупностей фактів ми й будуємо редуктивні моделі, аби старатися зрозуміти природу минулого. І тут виникає два рівні проблем — суб'єктивні та об'єктивні. Останні полягають в умінні дослідника оцінити джерело з багатьох точок зору — на предмет його автентичності, достовірності (самого джерела та фактів, які з нього “видобуваються”), повноти, авторства etc, нарешті — датувати його. Інструментарій для таких оцінок і дає нам практичне — “прикладне”, як я його визначаю, джерелознавство. Про це йтиметься далі. Другий, суб'єктивний, рівень залежить від особистих якостей дослідника, при чому не лише набутих з освітою, а й досвідом кропіткої наукової праці. Насамперед, це — висока ерудиція, вміння не піддаватися “деспотизмові традиції”, здатність до самостійного аналізу та нетрадиційного мислення. Адже величезна кількість джерел опублікована та інтерпретована, на цих інтерпретаціях побудовані концепції й теорії, які є питомою частиною дисциплінарного канону, а той, своєю чергою, — культурної традиції.

Коротко підсумовуючи, можна функціонально окреслити кожну зі складових нашого міждисциплінарного канону. Джерелознавство визначає джерельну базу, дає методики опрацювання окремих джерел та джерельних комплексів, і в результаті є власне “постачальником” первісних фактів. Правознавство дає понятійний апарат (теорія), застосування сучасних категорій якого до попередніх епох, втім, має бути більш ніж обережним. Тут місце свого роду “запобіжника” логічно посідають філософія права (з її історією) та порівняльне правознавство (що ніяк не обмежує їхнього самостійного значення). Це і має бути, на мій погляд, властивою ознакою саме історично-правових доліджень. Історія, крім загального та конкретного історичних контекстів (знання яких має бути безумовним та глибоким), вкладає в руку дослідника методику концептуального, узагальнюючого аналізу здобутих фактів, нанизаних на понятійний “остов” широкого спектра правових явищ. Поєднання цих та багатьох інших методик і дає можливість повноцінного історично-правового моделювання.

Далі я приділю увагу кільком дисциплінарним проблемам (прикладного та теоретичного характеру) власне джерелознавства (зрозуміло, в системі координат історії права), що, як не сумно це визнавати, й далі залишається terra incognita для українського правознавця.

Визначення історичного джерелознавства (за М. Варшавчиком) виглядає так: спеціальна галузь наукових історчних знань, наука про історичні джерела, теорію і практику їх використання в історичних дослідженнях. Нас цілком задовольняє це визначення з поправкою, точніше обмеженням “історичних досліджень” до історично-правових. Відповідно, і з предметної частини нас у даному випадку мусять цікавити принципи, методи й прийоми використання джерел в історично-правових дослідженнях.

Теорія і практика джерелознавства вирізняють кілька етапів роботи дослідника з джерелами. Початковий — виявлення та відбір джерел (паралельно відбувається процес їх класифікації), в результаті якого