|
Balthsaris Bonifacii Cornianii, S.Theol. & J.U.D. Episcopi Justinopolitani, & Comitis, qui plurimos libros in untraque lingua conscripsit, quidquid fuerat mortale, hic as pedes recens nati Salvatoris, eiusque Virginis Matris humillime iacet. Vixit an. 75. Obiit MDCLIX[1]
|
Наступного року його каноніки побудували на знак вдячності меморіал у хорі тієї ж церкви:
|
Balthassari Bonifacio, Pontificum optimo, Literatorum maximo, qui pietate immense distributionum mensam, Canonicatum, Clericatum suo aere instituendo, Ecclesaim sponsam inopem dotavit, ditavit, Canonici posuere. MDCLX[2]
|
Елегійний панегрік, складений сучасником Боніфаціо, визначним датським науковцем Томасом Бартоліном, певним чином перевершує обидві вищезгадані присвяти.
|
Balthazar hic situs est, doctus, pius atque poeta, |
З огляду на свою рідкісну довершеність, до якої, як дехто вважає, доклався сам Боніфаціо, цей панегірик стане плавним переходом до короткого обговорення літературних досягнень Боніфаціо.
Перша з друкованих робіт Боніфаціо, яких загалом налічують понад тридцять[4], була написана під псевдонімом Пьєтро-Антоніо Сальмоне, а місцем її видання значився Париж, хоча насправді книга була надрукована в Падуї. Існує пояснення цієї очевидної загадки. Дядько Бальдасара, Джованні Боніфаціо – юрист, історик і письменник – одного разу написав листа єпископу Андрії (тому самому графу Порціа, секретарем якого був Бальдасар) із проханням перенести останки Святого Белліно з Падуї до собору в Ровіго. Розворушене осине гніздо не йшло б у жодне порівняння з громадським розголосом і наслідками цього прохання, тож Бальдасар взявся за перо заради справедливості цієї справи[5].
Невдовзі був написаний ряд віршів італійською та латинською мовами, статті на різноманітні теми цими ж мовами, листи, а також історичні праці. Перший вірш Бальдасара, опублікований спільно з віршем його близького друга, побачив світ у 1618 р. під назвою типовою для періоду що в усьому прагнув до надмірної алюзії: Castore e Polluce, rimed i Baldassare Bonifacio e di Gio. Maria Vanti. Наступного року була опублікована поетична збірка Stichidicon libri XVIII, про пишномовний характер якої можна з легкістю судити з декількох окремих назв: Propylon (Ворота), Erotarion (Обитель любові), Rhina (Сховище), Ptocos (Жебрак), Cyclaminus (Цикламен). Результатом його спроб у жанрі трагедії став твір Amata: tragedia, опублікований у Венеції у 1622 році. Кресцімбені у своїй книзі Storia della poesia italiana (“Історія італійської поезії”), яка
- ↑ Угеллі (у цитованому виданні): “Бальдасар Боніфаціо-Корніані, доктор теології та канонічного і цивільного права, єпископ Капо д’Істрія, граф, автор численних книг двома мовами. Усе, що тлінне було, смиренно покоїться тут біляніг Новонародженого Спасителя та його Непорочної Матері. Він прожив 74 роки та помер у 1659 році”.
- ↑ Там же: Каноніки звели це для Бальдасара Боніфаціо, найкращого з єпископів, найкращого з письменників, який з глибини свого благочестя заснував за власний кошт жертовник, зібрання каноніків і духовенства, забезпечував і збагачував ввірену йому церкву.
- ↑ Ризикуючи зробити погане ще гіршим, я склав цей недолугий вірш:
Тут лежить Бальтазар, вчений, праведник, поет:
Часто робив він добрі справи; померши, покинув нас. - ↑ Перелік подано наприкінці другого видання Historia ludicra. Понад двадцять праць, як на італійській, так і на латинській мові, все ще неопубліковані та знаходяться у власності родини згідно з Женгене (у цитованому виданні) та іншими.
- ↑ Difesa dell’ “Oratione” del sig. Gio.Bonifacio, … per trasporto in Rovigo del corpo di San Bellino, contra le ragion; del cavalier Battista Guarno, con le quail cerca d’impedirlo, di Pietr’ Antonio Salmone, … (Parigi, 1609).
