Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2009. – Ч. 1–2.pdf/144

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Краєзнавство 1–2 2009

наукових співробітників заповідника. Вони отримали позитивну оцінку, рецензію науково-методичного відділу музеєзнавства Національного музею історії України в особі провідного наукового співробітника С. Івахна та наукового керівника відділу “Хата на Пріорці” Національного музею Т. Шевченка в Києві Н. Наумової.

Ідею створення Музею Заповіту Т. Г. Шевченка підтримали творчі спілки України, Комітет з Національної премії України ім. Тараса Шевченка, діячі культури й науки, серед яких — академіки П. Т. Тронько, Б. І. Олійник, М. І. Жулинський.

Одним з ініціаторів створення цього музею був Борис Михайлович Войцехівський, член Національної спілки журналістів України, радник-організатор Комітету з Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, трудова діяльність якого тісно пов’язана з Переяславським краєм. Він з 2004 р. очолював комітет з організації Музею Заповіту Т. Г. Шевченка в складі НІЕЗ “Переяслав”.

“Метою створення Музею Шевченкового “Заповіту”, — як зазначено в науковій концепції, — є відтворення атмосфери оточення старовинного українського історичного міста, будинку, в якому Т. Шевченко пережив високе поетичне піднесення в органічному контексті з українською природою, з усім українським життям, а також осягнення і відтворення всієї глибини творчості Т. Г. Шевченка переяславського періоду, осмислення української історії, ментальності, традицій[1].

Отже, йдеться не тільки про конкретний літературний твір “Як умру, то поховайте…” (“Заповіт”), а й передачу музейними засобами Заповіту Т. Г. Шевченка нащадкам: його погляди на українську історію, майбутнє України тощо та тему Заповіту в його широкому філософському, духовному розумінні[2].

Експозиція Музею Заповіту Т. Г. Шевченка має три складові: історичну, меморіальну та літературно-художню[3].

Створюючи експозицію цього музею, нам не хотілося сліпо повторювати те, що показується в існуючих донині шевченківських музеях. Ми показали тільки те із життя Т. Г. Шевченка, що стосується лише Переяславщини.

Меморіальний розділ музею відтворений інтер’єрами кімнат 1-ї половини ХІХ ст.: “Вітальня А. Козачковського”, “Кімната для гостей, в якій жив Т. Шевченко”. Ще чотири зали присвячені розділу “Переяслав історичний”. Літературно-художні зали, які розповідають про знайомство А. Козачковського з Т. Шевченком та його перебування на Переяславщині, розмістилися в трьох кімнатах. Одна зала музею — виставкова[4].

Чому саме означені вище меморіальні кімнати були вибрані для показу відвідувачам? Бо вони найбільше пов’язані з перебуванням Т. Шевченка на Переяславщині. 19 серпня 1845 року А. Козачковський у вітальні влаштував урочистий вечір на честь приїзду Т. Г. Шевченка. Сюди зібралася переяславська інтелігенція. Т. Шевченко читав свої поезії, під акомпанемент роялю співав пісень.

Усі були в захопленні від поета. Переяславський лікар М. Штерн, сусід А. Козачковського, захоплено вигукнув: “Батько! Оце так батько!” З цього вечора Тараса всі почали називати “батьком”[5].

У бібліотеці А. Козачковського Т. Шевченко читав літературні періодичні видання ХІХ ст. Тут можна побачити цінну медичну, наукову, енциклопедичну та художню літературу ХІХ ст., підшивки медичної газети “Врачъ”, народно-лікарської газети “Друг здравія” — ще часів А. Козачковського і Т. Шевченка.

До лікаря за порадою ішли не тільки жителі Переяслава, а й повіту. А. Козачковський приймав їх у своєму кабінеті, де любив сидіти і Тарас Григорович. Він одночасно писав твори і спілкувався з відвідувачами Козачковського. У кімнаті для гостей жив поет і там же написав безсмертний “Заповіт”.

Рідкісні експонати прикрашають усі зали нашого музею. Звідки бралися ці унікальні речі?

У ті важкі часи неможливо було зберегти обстановку Козачковських. Тридцяті голодні роки зірвали їх з місця. Онук, теж Андрій Йосипович Козачковський, що жив тут і був гарним учителем, опинився аж у Середній Азії. Перед тою вимушеною розлукою він дещо продав, а решту роздав близьким і знайомим.

У середині 50-х років пошукова група музейних співробітників у складі Є. С. Нестеровської, І. А. Скотникової, М. І. Чухно пішли по хатах, шукаючи всіх знайомих і близьких родині Козачковських людей. Але довгенько не могли виявити ніяких слідів. А речі мали таку ціну в 30-х роках, коли не картини і не книги цікавили людей, а кусень хліба. За це віддавали все…

Допоміг наш земляк, академік В. Г. Заболотний, який був знайомий з онуком Козач-

144

  1. 3 Наукова концепція Музею Шевченкового Заповіту // НІЕЗ “Переяслав”. — П-Хм. — Затверджено науково-методичною радою НІЕЗ “Переяслав”, протокол № 4 від 1 липня 2005 р. — С. 7.
  2. Мельник В. П. Музей Шевченкового Заповіту // Пам’ять століть. — 2008. № 1–2. — С. 219.
  3. Наукова концепція Музею Шевченкового Заповіту // НІЕЗ “Переяслав”. — П-Хм. — Затверджено науково-методичною радою НІЕЗ “Переяслав”, протокол № 4 від 1 липня 2005 р.
  4. Структурний, тематико-експозиційний та графічний плани Музею Заповіту Т. Г. Шевченка // НІЕЗ “Переяслав”. — Затверджено науково-методичною радою НІЕЗ “Переяслав”, протокол від 1 липня 2005 р.
  5. Сікорський М. І., Швидкий Д. Т. На землі Переяславській. — К., 1983. — С. 106.