Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/107

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

УДК 623.1+909.07+458.2

Андрій Красножон (м. Одеса)

Історична топографія Ізмаїла у 1770-х рр.

У статті ставиться проблема наступності культових споруд Ізмаїла – вірменської церкви Св. Богородиці XVIII в. і нинішньої православної Успенської церкви на території фортеці. У турецькому Ізмаїлі з поч. XVII ст. розташовувалася церква Св. Богородиці, яка прийшла в занепад до сер. XVIII в. і була відновлена в 1763 р. У 1770-х рр. у місті існували дві вірменські церкви, одна з яких розташовувалася на місці нинішньої Успенської церкви. 1790 р. вірменська церква Св. Богородиці значно постраждала (або була зруйнована) в результаті штурму військами Суворова. Ймовірно у XIX ст., на фундаментах цієї старої церкви будується інша, православна, Свято-Успенська церква.

Ключові слова: Ізмаїл, фортифікація, історична топографія.

Аналіз декількох планів Ізмаїлу (1770-1855 рр.) та нанесення їх на сучасний план міста та фортеці, дозволяє зробити важливі висновки в галузі історичної топографії цього придунайського міста та еволюції його фортечних укріплень в останній третині XVIII ст. З'явилася можливість відновити топографію вірменських кварталів Ізмаїлу 1770-х рр. та його культових споруд.

У XVII ст. фортеці в Ізмаїлі не було, на що прямо вказує Евлія Челебі[1]. Перший російський план 1770 р. захопленого у турків Ізмаїлу дозволяє бачити укріплення у вигляді валу і рову навколо хаотичної міської забудови, яке наближається в плані до прямокутника. Причому, на Сході забудова значно висувалася за межі первинної лінії укріплень (Молдавська слобода), на утворення якої було потрібно багато років. Отже, дані укріплення виникли мінімум на початку XVIII ст. По кутах вони обладнані батареями. Окрема батарея була розташована на острові в гирлі притоки Дунаю, р. Броска (на північний захід від міста). Згодом на її місці виникне бастіон Табія.

В цілому планувальний вигляд міста був типовим для тогочасних турецьких міст регіону. У 1770-х рр. Ізмаїл залишався слабо укріпленим населеним пунктом, в порівнянні з Кілією або Аккерманом (Білгородом – Дністровським).

Російських військових картографів цікавила етнічна карта заселення Ізмаїла. Місто було поділено на 4 нерівномірних частини. У центрі, біля річки і на північ розташовані турецькі квартали, на схід від них – вірменські квартали. Причому, вони явно відносилися до престижної забудові, будучи також розташовані в центральній частині, прилягаючи до берега річки. Мабуть, турки і вірмени – становили дві найбільш значущі в соціальному і економічному відношенні групи міського населення Ізмаїла. Західну слободу формують квартали «татарських будинків». Показово, що тут немає жодної мечеті. Зате багато мечетей в турецькій частині (можливо, ними користувалися і місцеві татари?).

Найбільшою за розмірами була молдавська магала. Частково була вона розташована поза укріпленої частини міста, по сусідству з вірменським кварталом. У молдавській частині були позначені дві церкви.

За рік володіння російською владою Ізмаїлом татарське населення покидає місто (це зрозуміло з плана 1771 р.), частина турецьких кварталів в північній частині також скорочуються. Незмінними у своїх розмірах залишаються молдавські та вірменські квартали. За рік перебування в завойованому Ізмаїлі російські військові провели значну модернізацію укріплень. Двоє воріт були скасовані (ті, які виходили з татарських і турецьких кварталів). По периметру з'являються бастіони або редути. У південно-західній частині, на мису (а не на острові) замість острівної укріплення з‘являється багатокутний бастіон. Ще один бастіон займає мис зі східного боку, у яру Леб’яжа канавка (майбутній бастіон «Кавальер»).

У центрі прибережної квартальної забудови

(турецькі квартали Ізмаїлу) російські інженери будують цитадель бастіонного типу. Вона проіснувала як мінімум до початку масштабних робіт

107

  1. Челеби Эвлия. Книга путешествия (Земли Молдавии и Украины). – Т. 1. – М.: Наука, 1961. – С. 32-33.