Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Історія села Райлянка за матеріалами «Кишинівських єпархіальних відомостей»

чергу, селяни Хотинського повіту неодноразово надсилали клопотання до влади з вимогою їх переселення на інші території через утиски та малоземелля. Враховуючи значну кількість таких звернень, влада змушена була піти на поступки: дозвіл на переселення отримали 119 мешканців с. Карликів Хотинського повіту, які й заснували с. Райлянка в Акерманському повіті[1].

Назва «Райлянка», як зазначається в єпархіальних відомостях, була запозичена від загальної назви Хотинського повіту, який свого часу був турецькою провінцією – «райєю», її територія безпосередньо підпорядковувалася османській адміністрації. Звідси мешканців Хотинського повіту називали «райлянами», а перших поселенців Райлянки – «райками».

Село Райлянка було розташоване між двома невеликими плоскогір’ями зі сходу і заходу поблизу річки Калнов. Від губернського міста Кишинів воно знаходилося на відстані 115 верст, а від повітового Акерману – 45 верст. За відомостями зі «Списків населених пунктів Російської імперії» в 1859 р. у Райлянці налічувалося 209 дворів з кількістю мешканців чоловічої статі – 670 осіб, жіночої – 575[2]. 1878 р. населення села збільшилось до 250 дворів[3].

Автор повідомлення, надрукованого в одному з номерів «Кишинівських єпархіальних відомостей», Я. Юсипенко занотував, що забудова села відповідала смаку самих будівельників. У селі було чотири вулиці. Поселення розтягнулося з півночі на південь майже на 1,5 версти і розділялося на дві частини ритвиною, яка в трьох місцях заповнювалася водою, а під час повені з’єднувалася з річкою Хаджидер. У центрі села на невеличкій площі була розташована церква, училище та будинок священика. Будівлі мешканців, у своїй більшості, були невеличкими, переважно валькові, рідко мали дві половини. Для опалення помешкань замість дров використовували солому, бур’ян, очерет і брикети, виготовлені з кізяків. Серед недоліків цієї місцевості Я. Юсипенко вказував на відсутність лісів, нестачу якісної питної води, часті посухи і тумани, швидкі переходи після дощів від прохолодної температури до спеки, що шкодило рослинності та врожаям[4].

Я. Юсипенко зазначив, що всі мешканці с. Райлянка були православного віросповідання, розмовляли переважно малоросійською мовою, часто використовували також молдавські слова. Таку мову автор назвав «малоросійсько-молдавською». Проте офіційною для адміністрації, діловодства, церкви була російська мова. О. Бачинська, пише що «українці вступали в щільні контакти з місцевим і стороннім населенням» і засвоювали молдавську та російську мови[5]. Про українське походження мешканців Райлянки свідчили також прізвища мешканців: Зарійчук, Іванчук, Демченко, Колісніченко, Кушнір, Корінь, Кваснюк. Зустрічалися в селі родини з російськими прізвищами:

Бєрніков, Лиховидов, Клєвцов, Бондарєв, Шестаков[6].

Основним заняттям мешканців Райлянки було землеробство, кожен господар мав по 8 десятин орної землі. Пізніше селяни почали брати в оренду землю в сусідніх землевласників і євреїв. Умови такого утримання були наступні: 1 десятина орної землі на рік коштувала 3 руб. 50 коп. За невчасну сплату боргу встановлювалася пеня в розмірі 3 руб. за тиждень. Земля віддавалася в оренду на 3 роки, крім цього, орендатор один або два рази на рік повинен був допомагати землевласнику в польових роботах[7]. Брак засобів для селянського обробітку землі, втрати під час збору врожаю, неврожаї приводили до розорення та зубожіння селян.

Незважаючи на те, що в Райлянці, як і в інших селах регіону, існували громадські каси, позики для більшості селян були недоступні. Основними позикодавцями для райлянців були місцеві євреї. У Райлянці наприкінці XIX ст. мешкало 10 єврейських сімей. Бували випадки, коли селяни, не маючи векселів і розписок, платили один і той самий борг декілька разів. Причиною бідності мешканців села Я. Юсипенко називав «ненормальність у хліборобстві» та «хитрість євреїв». Якщо ці перешкоди усунути, – зазначав автор, – то завдяки своїй працьовитості та близькості хлібних ринків Одеси та Акерману життя селян могло б значно поліпшитись[8].

За свідченням очевидців райлянці були відомі як народ «впертий, неспокійний, зухвалий і завзятий». Тому доволі частими були сутички з сусідами. В сімейних стосунках райлянців, за спостереженням Я. Юсипенко, нерідко бували випадки сварок, бійок. У мешканців сусідніх сіл існував навіть вислів «у нас тепер як у Райлянці».

113

  1. Анцупов И. А. Государственная деревня Бессарабии в XIX в. (1812 –1870 гг.) / Иван Антонович Анцупов – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1966.–С. 38.
  2. Списки населенных мест Российской империи, составленные и изданные Центральным статистическим комитетом МВД: [По сведениям 1859 г.]. В 65 вып. – СПб., 1861–1885. – Т.III: Бессарабская губерния [сост. А.Артемьев], 1861. – С. 17.
  3. Юсипенко Я. Райлянка, село Аккерманского уезда / Яков Юсипенко // Кишиневские епархиальные ведомости. – 1879. – №13. – С. 500.
  4. Там само. – С. 500.
  5. Бачинська О.А. Взаємовпливи в культурі та побуті українців та представників інших національностей Придунайських земель (XVIII – XX ст.) / Олена Анатоліївна Бачинська // Південна Україна XVIII–ХІХ ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 7. – С. 200.
  6. Ревизская сказка казенного селения Райлянка Бессарабской области Аккерманского уезда Ивановской волости 1850 г. – [Електронний ресурс]: FamilySearch – Режим доступу: https://familysearch.org/pal
  7. Юсипенко Я. Вказ. праця. – С. 501.
  8. Там саме. – С. 504.