Олександр Музичко
КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015
княжні Анастасії Гагаріній (Орбеліані) – бронзова скульптура «Пам’ятник коханню» – молода жінка з трояндою в руці. Подія була приурочена до сторіччя зведення замку Гагаріних, де нині розташовується санаторій. Грузинська княжна Тассо Давидівна Орбеліані і князь Олександр Іванович Гагарін одружилися в Грузії, де служив князь. Їхній шлюб був щасливим, однак через три роки князя вбили. У 1857 р. Анастасія в скорботі усамітнилася, а через півроку переїхала в Крим до маєтку чоловіка Кучук-Ламбат. Тут в 1902 р. у віці 70 років княгиня почала будівництво палацу, реалізуючи мрії чоловіка. Для проектування палацу, домової Олександро-Невської церкви і винних погребів та нагляду за будівництвом був запрошений відомий архітектор М.П. Краснов. Палац виконаний в мотивах модернізованої стародавньо-німецької архітектури, а церква – візантійської. Фасад будівлі облицьований керамічною плиткою золотавого кольору, замовленої в Італії, вікна прикрашає «венеціанське» скло з Франції, а дах покриває німецька черепиця. Над головним входом розташований родовий герб князів Гагаріних і напис латиною: «У давнині – сила». 1907 р. у пам’ять про свого чоловіка княгиня Гагаріна побудувала невеличку лікарню на кілька ліжок, де на власні кошти містила лікаря і медперсонал. Лікар надавав безкоштовну медичну допомогу жителям довколишніх сіл. У цьому ж році княгиня померла і була похована у дворику домової Олександро-Невської церкви. Унікальність палацу в тому, що це єдине місце пам’яті (причому подвійне – про чоловіка і про саму княжну), створене грузином (безумовно, слід пам’ятати і про будинки Каркашадзе, але вони не мають туристичного та меморіального значення, крім назви).
Успадкувала маєток її племінниця, княгиня Олена Тархан-Моураві. Княгиня ретельно стежила за порядком, організувала чітку роботу всього господарства маєтку. Після революції маєток перетворився на будинок відпочинку, а княгиня доживала віку в двох кімнатах палацу. Тут склала вона каталог своєї багатої бібліотеки, яку подарувала будинку відпочинку. О. ТарханМоураві померла в 1922 р., у віці 72 років.
Відкриття пам’ятника княгині Анастасії відбулося в рамках фестивалю «Особистості Криму – творці історії», бронзову скульптуру освятив настоятель гурзуфській церкви отець Дмитро[1].
У 2010 р. в Миколаєві в рамках святкування дня заснування міста відкрито меморіальну дошку корабелу Н.Л. Чантурія на Жовтневому проспекті № 329, де він довгий час жив і працював. 27 лютого 2008 р. в Одесі відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки чемпіону з вільної боротьби Амуру Дудучава в ресторані «Сакартвело» (об’їзна дорога, розвилка на ст. Усатове). Наприкінці травня 2015 р. на будинку Одеської кіностудії відкрито меморіальну дошку видатному кінорежисеру та скульптору І.П. Кавалерідзе, який у 1930-і рр. відзняв тут низку фільмів, зокрема, «Колїївщину». 22 серпня 2012 р. в Ялті при вході в міську філармонію урочисто відкрили меморіальну дошку в пам’ять почесного консула Грузії в Криму, почесного громадянина Ялти, директора Ялтинського відділення Кримської державної філармонії Елгуджі Григоровичу Кепуладзе (1937-2011).
Отже, якщо порівняти чисельність грузин в Південній Україні з грузинськими місцями пам’яті в цих землях, то ситуація виглядає досить сприятливою. Використані всі види увічнення пам’яті про грузинів, зокрема, досить оригінальні і креативні. Однак, якщо враховувати величезний внесок конкретних осіб в різні сфери життя, то ми побачимо і факти історичної несправедливості, коли багато видатних грузинів так і не удостоїлися заслужених місць пам’яті (наприклад, В. Петріашвілі, П. Меликішвілі, Т. Горгіладзе). Наповнення місць пам’яті більш виразним південноукраїнським грузинським змістом і виправлення конкретних випадків несправедливості і забуття має стати одним із пріоритетних завдань грузинських товариств, одним з методів і напрямів їх роботи. Південноукраїнська топоніміка відображає не тільки реальних грузинських героїв краю, а й символи радянської пропаганди, пов’язані з Грузією. Новітні тенденції дають підставу сподіватися, що надалі перевага остаточно закріпиться за представниками першої групи, а також географічними грузинськими назвами. Очевидно, розширення та популяризація грузинських місць пам’яті має важливе значення для розвитку туризму на багатому на цікаві та знакові місця півдні України.
126
- ↑ Алуштинский вестник. – 2007. – 25 мая.
