УДК 930.2(477.74 – 21)
Олександр Степанченко (м. Одеса)
та церковна унія XV ст.
Статтю присвячено питанню точного датування першої літописної згадки про Одесу. У ході вивчення тексту ”Анналів або хроніки славного королівства Польщі“, автору вдалося з'ясувати точну дату першої згадки про місто-порт Хаджибей-Одесу. На основі історичних документів, показана широка картина підготовчих кроків по об'єднанню католицької та православних церков (унії) на початку XV століття.
Ключові слова: Хаджибей, Одеса, церковна унія, порт.
Місцевість, на якій зараз знаходиться Одеса була заселена з давніх часів. Давньогрецька колонія на місці сучасного Приморського бульвару та на Жеваховій горі існували з VI-V ст. до нашої ери. Вони зникли під час Великого переселення народів. Свій слід на землях Північного Причорномор'я залишили гуни, угри, авари, печеніги, половці…
В XIII ст. ці землі захопили монголо-татари, які створили свою державу – Золоту Орду. Щодо цієї держави існує величезна кількість міфів. Одним з них є твердження про те, що монголо-татари принесли виключно руйнування та занепад в усі країни, які були ними завойовані. Насправді періоди воєн і руйнувань змінювалися періодами економічного відродження. Час правління ханів Узбека і Джанібека був часом будівництва численних міст, позначений розвитком торгівлі та ремісничого виробництва у Золотій Орді.
Північне Причорномор'я було західним улусом Золотої Орди, у дунайсько-дніпровському межиріччі і в прилеглих районах розташовувалися, як мінімум, чотири великих золотоординських центри: Акджа Керман (Акерман), Кілія, Янги Шехр (Старий Орхей) і Костешти. В середині XIV ст. із західного улусу на Поволжя проходив караванний шлях, який кілька століть зберігав назву «шлях татарський»[1]. Він пролягав в безпосередній близькості від сучасних теренів Одеси. Крім чотирьох вище перелічених міст ординського періоду, було, як мінімум, ще сім золотоординських городищ, які знаходились в цьому регіоні, але досі не досліджені археологами[2].
Перехід від кочового до осілого способу життя відбувався у ординців достатньо повільно. Створення нових центрів влади пов'язують з ім'ям беглярибека Ногая, який закріпився в західному улусі Золотої Орди в 70-х рр. XIII ст. Саме в той час починається зростання торгівлі та міст в регіоні, відбувається синтез двох типів культур – кочової та землеробської. Основу населення Північного Причорномор'я, як і раніше складають тюркські племенні елементи, при цьому збільшується етнічна різноманітність, про що, згідно даних археологічних досліджень, свідчать змішані погребальні обряди.
У середині XIV ст. в районі одеської затоки кочує татарська орда на чолі з беком Хаджибеєм, або, як його називали литовці, Качибеєм. 1363 р. відбулася битва на Синіх Водах між литовцями, під проводом князя Ольгерда і золотоординськими військами, якими командували три полководця, одним з яких був Хаджибей. Як відомо, литовський князь Ольгерд розбив татар у цій битві. Ось як описує у своїй хроніці фінал цього протистояння польський історик Мацей Стрийковський: «На побоїще залишилися вбиті три їхні царька: Кутлубах, Качибей (від імені якого названо Качибейським солоне озеро в Диких полях по дорозі як йти в Очаків) і султан Дімейтер»[3].
Варто звернути увагу на те, що за словами М. Стрийковського, Качибеєвський лиман був названий на честь татарського воєначальника. У зв'язку з цім цілком логічним виглядає припущення, що наприкінці XIV ст. на березі Одеської затоки існувало поселення яке мало назву Качибей, або Хаджибей. Таким чином, вірогідно, що саме ім'я бека Хаджибея дало назву поселенню, яке пізніше перетворилося на місто.
