Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/174

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Олександр Степанченко

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015

Густинський літопис повідомляє: «В сие лето Олгенд победи трех царков Татарских и з ордами их, си ест Котлубаха, Качбея, Дмитра»[1]. «Хроника Великого княжества Литовского и Жомаитского» дає наступне повідомлення про Синьоводську битву: «…коли князь Олкирд пошел в поле и побил татаров татарских князей Хачея а Котлуга а Дмитрия»[2]. В усіх трьох наведених уривках з літописів можна побачити як по різному написані імена татарських беків, які брали участь в битві. Адже безсумнівно, мова йде про татарських племінних вождів, учасників битви на Синіх Водах. Так само як ім’я бека Хаджибея перекручувалося авторами літописів, так і назва міста Хаджибей-КачибейКоцюбіїво-Гаджибей змінювалось на протязі століть.

Після Синьоводської битви вплив Золотої Орди на землі Прутсько-Дніпровського міжріччя поступово зменшується. Більшість тюркського населення відкочовує за Дніпро. Західний улус Золотої Орди зникає назавжди.

Багато міст (як офіційно, так і неофіційно) ведуть свій початок від першої літописної згадки. Класичним прикладом є Москва. В Іпатьєвскому літопису сказано: «И приславъ Гюрги и рече: «приди ко мнъ, брате, в Москов». Святославъ же иъха к нему съ дътятемъ своимъ Олгомъ, в малъ дружинъ»[3]. Мова йде про те, що 1147 р. суздальський князь Юрій Долгорукий запросив на свято свого союзника князя Святослава. На той час «Москов» було лише невеличке село з кількох дерев’яних хат. Таким воно залишалось майже до кінця ХІІІ ст. Але у творах жодного з відомих російських істориків немає сумнівів, що подія описана в літопису і є часом народження міста.

Перша згадка про Качибей – Одесу датується 1415 роком. Польський історик Ян Длугош, в своїй багатотомній праці «Анали або хроніки славного королівства Польщі», так описує цю подію: «Крім того в той час прибули до короля польського Владислава посли патріарха та імператора грецького з листами та запечатаними документами, які їх удостоювали, вони повідомили короля про те, що турки їх всіляко мучили і гнобили та просили лише надати їм допомогу зерном. Король Владислав, у святому співчутті побажав прийти їм на допомогу в складній ситуації, надав запрошену кількість зерна та визначив, що отримати його вони зможуть в його королівському порту Качубийов»[4].

Тривалий час історики користувались лише перекладом цього уривку з «Хроніки» Яна Длугоша, перекладаючи цей уривок не точно, без уваги на загальний контекст. Свою працю Ян Длогуш написав середньовічною латинською мовою. Нещодавно польські вчені зробили переклад «Хроніки» сучасною польською мову, що допомогло з’ясувати точну дату першої літописної згадки про Одесу.

Напередодні великодніх свят 1415 р. польський король Владислав Ягелло (Ягайло) разом зі дружиною та двором мандрував українськими землями, які в той час належали Польщі. Він відвідав Льнькут, Перемишль, Ярослав. А напередодні Великодня у страсний четвер, 29 березня 1415 р., він завітав до Львова. Відзначивши свято у Львові, Владислав продовжує свій шлях і вже наступне свято – Вознесіння, яке того року припадало на 9 травня, він відзначає в Теребовлі. Це була не хаотична подорож без мети, король мав зустрічі з вельми поважними гостями. «На Зелені свята король прибув до Снятина», – повідомляє Ян Длугош. Як відомо, «Зелені свята» – це народна назва Трійці. В 1415 р. Трійця припадала на 19 травня. Саме в той день в Снятин прибуває молдавський воєвода (правитель) Олександр Добрий.

У ХV ст. Снятин знаходився на кордоні Польщі з Молдавським князівством. У середньовіччі це місто мало важливе значення, бо саме в ньому була розташована головна митниця на молдавському торгівельному шляху. З кінця ХІV ст. Молдова визнавала над собою сюзеренітет польських королів. Зустріч польського короля та молдавського воєводи мала поважну причину: Олександр Добрий повинен був скласти присягу на вірність королю та польській державі. Ця подія відбулася по приїзду Владислава Ягелло до Снятина.

Це була вже не перша присяга молдавського воєводи. Відносини між двома країнами були доволі складними. Над польським королем висів багаторічний борг. Ще 1388 р. Владислав взяв в борг у молдован чималу суму грошей, обіцяючи віддати їх за два роки. У заставу молдавський правитель отримав «Снятин, Коломию

174

  1. ПСРЛ. (Густынская летопись). — СПб., 1843. – С. 350
  2. З кроники Великого княжества литовского и жомайтского // Записки Одесского общества истории и древностей, 1902. – Т. 24. – С. 155.
  3. ПСРЛ. Ипатьевская летопись. Т. 2 – СПб., 1908. – С. 339
  4. J.Długosz Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego, księga 11. – Warszawa, 2009. – S. 55-56.