Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Костянтин Тиганій

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 '2015


Цей проект розбудови міста та порту, при підтримці графа П. Зубова, 27 травня 1794 р. затвердила російська імператриця Катерина ІІ [1]. Її указ проголошував: «Желая распространить торговлю Российскую на Черном море и уважая выгодное положение Гаджибея и сопряженные с оным многие пользы, признали Мы нужным устроить тамо военную гавань вкупо с пристанью для купеческих судов. …работы же производить под надзиранием Генерала Графа Суворова-Рыминского, коему припоручены от Нас все строения укреплений и военных в той стране заведений, придав ему в пособие Инженерного Подполковника Де-Волана, коего план города и пристани Гаджибеев утвердив, повелеваем приступить, не теряя времени… По таковом расположении, повелеваем открыть свободный вход в Гаджибейскую гавань купеческим судам как Наших подданых так и чужестранных держав»[2].

22 серпня 1794 р. було закладено перші камені фундаменту порту. Паралельно з розбудовою порту почалось будівництво житлових та господарських споруд за планом Ф.П. де Волана. В адміністративному відношенні Хаджибей підпорядковувався катеринославському, вознесенському та таврійському генерал-губернатору, графу П. Зубову, а безпосередньо містом керував віце-адмірал Хосе де Рібас[3]. В самому місті розпочалося формування місцевих органів влади.

В 1795 р. місто Хаджибей було перейменовано у Одесу та 14 листопада 1795 р. указом Катерини ІІ, на ім’я графа П. Зубова, було засновано в місті Одесі міський магістрат за зразком Григоріопольського магістрату[4]. Як зауважує один із одеських істориків В. Надлер, головним мотивом створення саме такої установи – необхідність мати в місті установу, яка буде займатися справами місцевих поселенців, що не знаходилися на військові службі[5]. Місто Григоріополь було засноване в 1792 р. вірменськими переселенцями з Кавказу на річці Дністер. Вже в 1796 р. в Григоріополі була утворена купецька компанія, яка складалася з 95 чоловік. На 1799 р. в місті нараховувалося 3435 мешканців, в 1887 р. – 6165. Створена вірменська колонія була значним торгівельним та промисловим центром.

Створюючи в Одесі органи міського самоврядування, за прикладом Григоріополя, планувалося перетворити Одесу на важливий торговельний центр Північного Причорномор’я.

14 січня 1796 р. в Одесі, відбулися перші міські вибори. Біля 150 городян Одеси, які мали виборче право, були приведені до присяги у присутності виконуючого обов’язки одеського градоначальника секунд-майора Петра Небельсіна, голови другого департаменту Вознесенського магістрату надвірного радника Федіра Єфремова та першого одеського протоієрея Євдокима Сергєєва[6]. Виборці висунули на різні міські посади 20 кандидатів. Після голосування членами магістрату були обрані: бургомістри – Іван Тимошенків та Федір Флоганті; ратмани – Федір Соколов, Яків Попов, Христодул Марабуті та Леонарді Бердон; словесні судді – Іван Семенів та Маіорка Ельмович; староста – Іван Недоростов. 15 січня було обрано першого міського голову, купця ІІ-ої гільдії Андрія Фатісовича Железцова (1796–1797 рр.). Решта з не обраних залишилася кандидатами на посади. Всі, обрані міським населенням, посадові особи до магістрату були затверджені на своїх посадах Вознесенським намісницьким правлінням. Після проведення виборів склалася така структура одеського магістрату: Сирітський та Словесні суди, міський голова, бурмістри, ратмани, та міський староста[7].

Після смерті 6 листопада 1796 р. Катерини ІІ (на престолі опинився Павло І) пішов у відставку граф П. Зубов, а потім і Хосе де Рібас. На місце керівника міста було призначено секундмайора Григорія Кир’якова[8].

З самого початку існування міста до Одеси почали з’їжджатися багато іноземців, які займалися переважно ремеслами або торгівлею. Проведений наприкінці 1795 р. перепис населення зафіксував в Одесі 2349 мешканців за виключенням дворян, чиновників та військових. Серед них: біглих селян, що записалися як міщани – 566, казенних селян – 500, міщан-переселенців – 613, євреїв – 240, греків – 224, купців – 146, болгар – 60[9].

Повільний розвиток розбудови міста та безвладдя, яке панувало протягом перших трьох років існування міста, відсутність налагодженої торгівлі підштовхнули іноземних купців звернутися до Павла І з проханням про заснування для них власного магістрату «за зразком Ніжинського»[10]. Новоросійський генерал-губернатор, генерал-лейтенант М.М. Бердяєв (1796 –

1797 рр.) виступив проти цього, вважаючи, що наявність в одному місті двох магістратів (один для російського населення, а другий для іноземців) буде лише заважати управлінню містом[11].

34

  1. Именной, данный Екатеринославскому и Таврическому генерал-губернатору графу Зубову: об открытии свободного входа купеческим судам в Гаджибейскую гавань.// ПСЗРИ. – СПб., 1830, Собр. І. – Т. ХХІІІ. № 17208, від 94 р. – С. 514.
  2. Там само.
  3. Коханский В. Одесса за 100 лет. – Одесса, 1894. – С. 76.
  4. Именной, данный Екатеринославскому, Вознеными сенскому и Таврическому генерал-губернатору графу Зубову: о устроении магистрата в городе Одессе; и о назначении в оном производства жалования поштату Григориопольского Магистрата // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІІІ. Указ № 17406, від 96 р. – С. 813 – 815.
  5. Надлер В.К. Одесса в первые эпохи ее существования. Очерки. – Одесса: Изд-во «Optimum», 2007. – С. 56.
  6. Смолянинов К. Первые городские выборы в г. Одессе // Одесский вестник. – 51. – № 11. – С. 46.
  7. Одесса 1794 – 1894 гг. Издание городского общественного управления к столетию города. – Одесса: Тип. А. Шульц, 1895. – С. 69.
  8. Коханский В. Вказ. праця. – С. 76.
  9. Надлер В.К. Вказ. праця. – С. 58.
  10. Надлер В.К. Вказ. праця. – С. 64 – 68; Одесса 1794–1894 гг. – С. 19.
  11. Одесса 1794 – 1894 гг. – С. 69.