Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

УДК 94 (477.74-21): 339.2 "1819-1859"

Тарас Гончарук (м. Одеса)

Юридичні умови функціонування Одеського порто-франко 1819–1859 рр.

У статті розглядаються правові умови функціонування режиму порто-франко, що розпочав свою дію в Одесі 1819 р. Розглядаються зміни статусу одеського порто-франко протягом його функціонування у 1819–1859 рр., об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливали на ці зміни. Робиться висновок, що режим порто-франко зазнав за цей час низку значних обмежень, що якісно змінили його сутність.

Ключеві слова: порто-франко, Одеса, історія торгівлі, податки, порт.

Сучасні політичні спекуляції на тему створення на Одещині вільної економічної зони «порто-франко» посилюють інтерес громадськості до історії, так би мовити, «справжнього одеського порто-франко» (зони безмитної торгівлі в межах порту та міста), що функціонувало у 1819–1859 рр. в Одесі. Воно було унікальним явищем для митної політики Російської імперії першої половини XIX ст. й мало неабиякий вплив на економічний розвиток всієї Наддніпрянської України (слід нагадати, що Одеса, яку практично повністю було включено до кордонів «вільного порту», була не лише головним торговельним центром, але й – з кінця 1820-х рр. – найбільшим містом України).

Різні аспекти пов'язані із запровадження режиму порто-франко в Одесі вивчали історики та статистики XIX – початку XX ст. А. Скальковський[1], Г. Неболсін[2][3], К. Медзизховський[4] та ін.[5][6][7][8], зазначеній проблематиці у цей період була також присвячена ціла низка газетних публікацій (подекуди досить ґрунтовних). Одеське порто-франко розглядалося й у працях українських істориків 1920-х – 1930-х рр. М. Слабченка[9], І. Бовера[10], М. Бачинського[11] та ін.[12]. Тоді ж О. Оглоблин присвятив йому своє спеціальне дослідження й торкався цього предмету у інших своїх працях[13][14]. У другій половині XX ст. місце одеського порто-франко в українському та загальноімперському товарообміні вивчали І. Гуржій[15][16], О. Дружиніна[17], В. Ващенко[18], В. Золотов[19] та ін. Проте щодо одеського порто-франко досі існують не лише цілком відмінні, а подекуди й цілком протилежні, оцінки (що були зумовлені різними критеріями оцінювання, а також відмінностями галузевих та територіальних інтересів, що розглядалися дослідниками як приоритетні при вивченні економічного ефекту «вільного порту»), але й залишається чимало недосліджених аспектів. Адже одеське порто-франко було надто складним явищем як з економічного, так і з історико-юридичного боку. Останній аспект мав особливе значення, оскільки в умовах існування «вільного порту» законодавчо регламентувалися не лише торгівля, але й чимало інших сторін життя городян.

Підставою для проголошення в Одесі порто-франко стала відповідна пропозиція генерал-губернатора О. Ф. Ланжерона. Вона, з невеликими доповненнями, практично повторювала відповідну пропозицію генерал-губернатора А. Е. Рішельє від 1815 р.[20] й не відрізнялася детальністю й ґрунтовністю аргументів (значно поступаючись, наприклад проектам порто-франко, що їх пропонували у першій половині XIX ст. для Феодосії та Керчі[21]). Тим не менш, зважаючи на тодішні настрої у керівництві міністерства фінансів Російської імперії та попередні успіхи одеської торгівлі, пропозиція О. Ф. Ланжерона була підтримана Державною радою імперії на її засіданні від 5 квітня 1817 р.[22], що спричинило підписання царського маніфесту від 16 квітня 1817 р.[23].

Згідно з цим маніфестом, що складався з 15 параграфів, права порто-франко надавалося Одесі терміном на 30 років, «по завершенні яких, після розгляду користей та вигод з ними пов'язаних, можуть вони бути продовжені й на подальший час». До Одеси було дозволено привозити морем безмитно усі товари навіть ті, ввіз яких до Російської імперії за митним тарифом був заборонений. Було заборонено ввозити до Одеси іноземне «хлібне вино, горілку, а також інші міцні напої тарифом для ввезення заборонені» до 1 січня 1821 р. – часу завершення дії чинного в Одесі горілчаного відкупу. Після того імпорт горілки та міцних напоїв до Одеси повинин був

38

  1. Скальковский А. Историко-статистический опыт о торговых и промышленных силах Одессы. Одесса, 1839. – С. 62.
  2. Небольсин Г. Статистические записки о внешней торговле России. – СПб., 1835. – Ч. 1. – С. 47, 64–66.
  3. Небольсин Г. Статистическое обозрение внешней торговли России. – Т. 1. – С. 385–387.
  4. Медзыховский К. О свободных гаванях. – СПб., 1910. – С. 373.
  5. Смольянинов К. История Одессы. – Одесса, 1853. – С. 175, 187, 188, 238.
  6. Бернштейн С. Одесса. Исторический и торгово-экономический очерк Одессы в связи с Новороссийским краем. – Одесса, 1881. – С. 42.
  7. Вольский М. Очерк истории хлебной торговли Новороссийского края с древнейших времен до 1852 года. – Одесса, – 1854. – С. 55.
  8. Маркевич А. Торговля и промышленность // Одесса 1794–1894. – Одесса, 1895. – С. 182, 196.
  9. Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX ст. – Одеса, 1925. – Т. 1. – С. 217.
  10. Бровер І. Україна на переломі до промислового капіталізму: Соціально-економічні нариси й матеріали. – Одеса, 1931. – С. 26, 63, 78–79.
  11. Бачинський М. Головні економічні течії 30–40-х рр. на Степовій Україні // Записки Одеського наукового при У.А.Н. Товариства (далі – ЗОНТ). Секція соціально-економічна. – 1928. – Ч. 3. – С. 21, 29.
  12. Слабченко Т. До історії аграрних криз на Україні в XIX ст. // ЗОНТ. Секція соціально-історична. – 1928. – Ч. 2. – С. 63.
  13. Оглоблін О. Одеське порто-франко // Наукові записки Київського інституту народного господарства. – 1928. – Т. 9. – С. 36–50.
  14. Оглоблін О. Нариси з історії капіталізму на Україні. – Харків, 1930. – С. 115.
  15. Гуржій І. Місце України у зовнішній торгівлі Росії (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1960. – № 5. – С. 53.
  16. Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до 1861 р.). – К., 1962. – С. 167.
  17. Дружинина Е.И. Южная Украина 1800–1825 гг. – М., 1970. – С. 125.
  18. Ващенко В. П. Розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі в містах Півдня України в дореформений період. Дис. на здоб. уч. ст. к. і. н. 07.00.02. – С. 162–164.
  19. Золотов В. А. Внешняя торговля Южной России в первой половине XIX века. – Ростов, 1963. – С. 136–150.
  20. Le duc Richelieu a l'Empereur Alexandre, sur // Сборник Русского исторического общества (далі – СРИО). – СПб., 1886. – Т. 54. – С. 412–417.
  21. Див.: Гончарук Т. Г. Проекти влаштування міжнародної транзитної торгівлі через територію Кримського півострова в кінці XVIII – першій половині XIX ст. // Лукомор'я: археологія, етнологія, історія Північного Причорномор'я. – Вип. 1. – Одеса, 2007. – С. 151–161.
  22. Архив Государственного Совета. – Т. 4. Царствование Императора Александра I. (с 1810 по 19 ноября). Журналы по делам Департамента Государственной Экономии. – Ч. 2. – СПб., 1881. – С. 1324.
  23. ПСЗРИ. – Собр. 1. – Т. 34. – № 26792. – С. 208–211.