Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Тарас Гончарук

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015

сплати 5-ї частини мита», складену «паном Шостаком» (вочевидь, це був відомий одеський підприємець А. Шостак) пронизану ідеями «вільної торгівлі». У своєму власному клопотанні «Про відновлення порто-франко в Одесі», що було подано імператорові Миколі І у Царському селі 31 травня 1826 р., Михайло Семенович (так само як і Шостак) твердив, що «порто-франко Одеське було так змінено, що зберегло лише своє колишнє ім’я, втративши усі найголовніші вигоди свої, як для держави, так і для приватних інтересів купецтва»[1].

Показово, що спочатку М. Воронцов, у своєму бажанні зняти усі обмеження з торгівлі, пішов навіть далі Шостака і пропонував скасувати в Одесі, нехай навіть і на шкоду міській скарбниці, «винний відкуп» й дозволити вільне привезення морем будь-яких міцних напоїв. Однак в остаточному варіанті клопотання цей пункт було замінено[2].

Отримавши клопотання М. Воронцова, імператор Микола І доручив «внести ці обставини на розгляд комітету панів міністрів» міністру Є. Канкріну. Останній, в свою чергу, склав 23 червня 1827 р. докладну записку з обґрунтуванням шкідливості (в першу чергу для державної скарбниці та промисловості імперії) пропозицій М. Воронцова й запропонував скасувати одеське портофранко взагалі. Перебуваючи у С.-Петербурзі, М. Воронцов намагався загітувати для захисту прав одеського порто-франко членів уряду та Державної ради (зокрема, М. Сперанського та Д. Лобанова-Ростовського [3][4]). Проте отримати більшість у Державній раді йому не вдалося. Під тиском аргументів Є. Канкріна, положенням кабінету міністрів, яке було затверджене імператором 1 лютого 1827 р. було вирішене «одеське портофранко залишити у теперішньому стані»[5].

У лютому 1826 р. за наказом М. Воронцова місцева влада, не чекаючи поки нові правила порто-франко «будуть оприлюднені через правлячий сенат» приступила до підготовки будівництва нового митного кордону (для того генерал-губернатор надіслав градоначальнику «мапу для визначення напрямку нового кордону, який буде мати довжину близько 14 верст та кошторис витратам на його спорудження»). Контракт щодо риття рову виконував підрядчик Я. Атвуд; перебудову будинку на Пересипу для влаштування «сухопутної митниці на новій межі порто-франко» проводив підрядник Я. Россі; будівництво «будинку для Тираспольської митної застави на новій межі портофранко» й «побудову 4-х верхових землянок для офіцерів та об’їждчиків та 8-ми землянок для об’їждчиків на новій межі порто-франко» – підрядник Д. Б. Латті; «двох ввізних застав на Пересипу...біля салотопних заводів» – підрядник Я. Калашников. Окрім того здійснювалися допоміжні роботи (спорудження шляхів, водостоків та ін.) підрядчиками І. Потаповим та П. Фраполлі. [6][7][8][9][10]. Більшість підрядів було виконано на початку 1827 р. (хоча деякі роботи затягнулися до серпня) [11],[12]. Значні обсяги копання рову та деякі інші роботи було виконано не підрядчиками, а під керівництвом чиновників (т. зв. «господарським засобом»). Тому загальні витрати міста на будівництво нового, третього, кордону портофранко підрахувати важко.

2 липня 1827 р. газета «Одесский вестник» повідомила: «З 1-го числа цього місяця, нова межа порто-франко відкрита в Одесі, згідно з Указом від 17 березня 1826 року. Застави старої межі знищені». Водночас, 8 та 15 червня того ж року газета повідомляла: «З причини влаштування через нетривалий час нової межі Порто-франко, на підставах Указу Урядового Сенату від 17 березня минулого 1826 року, Начальство цим проголошує жителям, купцям і всім промисловцям, що мешкають за теперішньою межею, на Пересипу, Молдованці та на навколишніх хуторах, які входять до нової межі Порто-франко, щоб вони надали п. начальнику Одеського митного округу, не пізніше 20 числа цього місяця, реєстри про всі речі і товари, які вони мають; або завчасно вжили необхідних заходів для вивезення їх за пропоновану межу Порто-франко. Ті хто до призначеного строку не з’являться і об’яв не надішлють, втратять право вивезти речі що їм належать»[13].

Кордон одеського порто-франко, влаштований 1827 р. продовжив існувати до самого скасування цього режиму. Однак умови функціонування «вільного порту» за цей період змінювалися неодноразового. Вздовж кордону постійно посилювалися заходи безпеки. Так, «контрольна лінія» вздовж межі порто-франко, що її почали облаштовувати 1843 р., не лише вимагала від міста витрат на будівництво караулень, але й викликала невдоволення з боку власників приміських «дач» повз територію яких вона мала проходити («майор Дерібас», «статська радниця Дуровичева» та ін. писали з цього приводу скарги)[14].

42

  1. ↑ Там само, ф.1, оп.190 (1826 р.), спр. 28, арк. 16.
  2. ↑ Там само, арк.17.
  3. ↑ Феденьов Р. К., Якубовський О. П. Перші градоначальники Одеси: історичний досвід управління містом. – Одеса, 2002. – С. 107 – 108.
  4. ↑ Державний архів Одеської області (далі –ДАОО), ф.1, оп.190 (1825 р.), спр. 47, арк.182.
  5. ↑ Медзыховский К. Вказ. праця.– С. 52.
  6. ↑ ДАОО, ф. 59, оп.2, спр. 96, арк. 1 – 2, 7 – 8, 33, 42, 102.
  7. ↑ Так само, ф. 1, оп. 190 (1825 р.), спр. 47, арк. 239, 240.
  8. ↑ Так само, ф. 59, оп. 2, спр. 99, арк. 10, 11, 27, 102.
  9. ↑ Так само, ф. 1, оп. 190 (1825 р.), спр. 47, арк. 242 – 243, 261 – 262, 265.
  10. ↑ Так само, ф. 1, оп. 190 (1826 р.), спр. 31, арк.14–16;
  11. ↑ Так само, ф. 59, оп. 2, спр.747, арк. 4.
  12. ↑ Так само, спр. 129, арк. 2, 4, 18.
  13. ↑ Объявление от начальства // Одесский вестник. – 1827. 2 июля, 8 июля, 15 июля.
  14. ↑ ДАОО, ф. 59, оп. 2, спр. 632, арк. 4.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Журнал_«Краєзнавство»,_2015._–_Ч._1–2.pdf/42&oldid=111602