Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Юридичні умови функціонування Одеського порто-франко 1819–1859 рр.

Напередодні завершення дії терміну порто–франко виконуючий обов’язки генерал-губернатора П. Федоров, перебуваючи у С.-Петербурзі, подав складену 26 лютого 1846 р. записку «Про Одеське порто-франко». Вона не відрізнялася ані великим обсягом, ані ґрунтовністю. Додатковим аргументом П. Федорова на захист «вільного порту» в Одесі, що вплинув на столичних урядовців, було хіба що відкриття порто-франко в Галаці («Недалекий від нас порт Галацький, – стверджувалося у записці, – десять років тому ледве відомий щодо торгівлі, тепер із встановленням у ньому порто-франко, прямує далеко вперед й вже явно конкурує з Одесою. Чого ж чекати у тому випадку, якщо Одеса втратить свої права») [1].

Водночас, про скасування одеського портофранко клопотало московське купецтво. Це питання було обговорено в Комітеті міністрів 15 травня 1848 р., де запропоновано, так би мовити, «компромісний варіант». Височайшим указом від 13 червня 1849 р. (опублікованим 6 липня 1849 р.) порто-франко було продовжено ще на п’ять років (до 15 серпня 1854 р), однак було запроваджено низку вельми суттєвих обмежень, що вступали в дію з 15 серпня 1849 р. По-перше, замість 1/5 частини мита з іноземних товарів, при в’їзді до Одеси морем, мало стягуватися вже 2/5 частини мита. По-друге, з виноградних вин, цукру та чаю мало стягуватися 3/5 мита, а з тютюну та міцних напоїв – повне мито. По-третє, незважаючи на значне збільшення митних зборів, до міського доходу Одеси мала йти як і раніше лише 1/5 частина ввізного мита, а решта стягнених з імпортних товарів грошів – «до митного доходу» імперії[2]. Притому у від’їжджаючих за межі порто-франко вглиб країни вимагали спеціальні свідоцтва від одеської митниці про час, коли були ввезені до Одеси іноземні товари (до, чи після 15 серпня 1849 р. та яке мито з них стягнуто).

Суходольна одеська митниця продовжувала вимагати зазначені свідоцтва від від’їжджаючих до 1852 р., коли на нагальні прохання купецтва, одеської комерційної ради та начальника митного округу, цю формальність було скасовано[3]. Тариф від 13/25 жовтня 1850 р. «по Європейській торгівлі», підтверджуючи попередні обмеження одеського порто-франко («вищезазначені правила надані одеському порту тільки до 15 серпня 1854 року»), вказував на необхідність відрахування з 1/5 частини мита, що йшли до одеського міського бюджету так званих «карантинних відсотків» (12,5%), які мали передаватися до держбюджету[4].

В цілому обмеження одеського порто-франко, здійснені урядом з серпня 1849 р., можна вважати такими, що практично ліквідували існування справжньої «вільної торгівлі» в місті. Замість вигод «вільного порту» мешканцям Одеси фактично залишився лише обтяжливий митний контроль при виїзді за її межі. Не даремно І. Уманський 1851 р. видав в Одесі кишенькове видання «Руководство по таможенным делам одесского порто-франко»[5], щоб зекономити час проїжджаючим «позбавляючи від …зайвої й важкої турботи» шукати та вивчати відповідні законодавчі акти та митні форми[6].

Як зазначалося вище, термін порто-франко мав завершитися 15 серпня 1854 р., однак через Кримську війну та втрати одеської торгівлі 9 липня 1854 р. височайшим повелінням одеське портофранко було продовжено ще на три роки – до 15 серпня 1857 р.[7]. По завершенню цього терміну міністр фінансів склав подання про необхідність остаточно скасувати одеське порто-франко через те, що необхідність у цьому режимі зникла й він шкодить «загальним вигодам імперії».

Іноземні товари, що перебували в місті, на момент скасування порто-франко, при ввезенні вглиб імперії підлягали сплаті повного мита, або мали бути вивезені за кордон. Для контролю за цим пропонувалося зберегти «ще на деякий час існуюче митне оточення міста Одеси» (термін його існування навмисно приховався). Разом з режимом порто-франко бюджет Одеси позбавлявся й 1/5 частини митних зборів, бо на думку міністра це місто вже не потребувало особливої допомоги з боку уряду («така допомога могла свого часу бути потрібною для належного облаштування міста Одеси й тамтешнього портофранко, але це останнє існує вже більше 37 років протягом яких поступило на користь міста лише митних зборів більше 14,5 мільйонів карбованців сріблом й усі головні міські й торговельні заклади давно вже там влаштовані…»).

Подання про скасування порто-франко було підтримане Кабінетом міністрів й затверджене імператором 4 червня 1857 р. Рішення це певний час тримали у секреті. Начальнику одеського митного округу було наказано: «Про закриття порто-франко проголосити місцевому купецтву не раніше як 1 числа липня для запобігання посиленому привозу туди іноземних й очистки їх

43

  1. ↑ Там само, ф. 1, оп. 167 (1846 р.), спр.17, арк. 1-6, 15-19.
  2. ↑ ПСЗРИ. – Собр. 2 – Т. 24. – Отд. 1. – № 23310. – С.323.
  3. ↑ ДАОО, ф. 2, оп.1, спр. 314, арк. 1, 4 – 5.
  4. ↑ ПСЗРИ. – Собр.2. – Т. 25. – Отд.1. –№24533. –С. 221.
  5. ↑ Руководство по таможенным делам одесского порто-франко. Составил на основании законов И. В. Уманский. – Одесса, 1851. – 95 с.
  6. ↑ Фельетон. Библиографическое известие // Одесский вестник. – 1850. – 20 января.
  7. ↑ ПСЗРИ. – Собр2. – Т. 29. – № 28408. – С. 708.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Журнал_«Краєзнавство»,_2015._–_Ч._1–2.pdf/43&oldid=111603