Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Тарас Гончарук

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015

зменшеним митом до 15 серпня». Пізніше воно було опубліковано, в тому числі у багатьох часописах[1].

Митний кордон навколо Одеси проіснував до 1859 р. Він був скасований згідно з затвердженою імператором пропозицією державної ради «Про зняття митного нагляду з внутрішньої межі колишнього одеського порто-франко та про штат Одеського митного округу» від 31 березня 1859 р.[2]. Останню дату можна вважати датою остаточного скасування режиму портофранко в Одесі.

Історики по-різному оцінювали причини, що безпосередньо вплинули на остаточну ліквідацію режиму порто-франко Одесі. А. Скальковський звинувачував у всьому «московських фабрикантів та їхніх нахлібників» (оскільки скасування порто-франко було здійснено саме у відповідь на чергове прохання московського купецтва)[3]. М. Слабченко розглядав скасування порто-франко в Одесі як наслідок послідовної боротьби російської промисловості за ринки збуту в Україні: «Вона добивалася вільгот для себе й тому навіть не оголошувалося окремо припинення порто-франко, воно відпало саме після Севастополя, війна усунула чужинця й на його місце поставила заброньованого тарифами російського експортера»[4]. О. Оглоблин вважав, що, навпаки, порто-франко було ліквідовано «в зв'язку з новим фритредерського типу тарифом. Після Кримської катастрофи інтереси західноєвропейського капіталу на Південній Україні було вельми упривільовано. Російському «господареві» доводилося дорожитися хоча б на дрібницях, щоб не перепустити їх до рук переможного «гостя»[5].

З наслідками Кримської війни пов’язував скасування порто-франко й В. Ващенко, водночас вважаючи, що на час завершення своєї дії «вільний порт», в цілому, виконав покладені на нього завдання й був вже не потрібний («Отже, царизм здійснив ліквідацію порто-франко в той час, коли російські та українські купці в містах краю чисельно зросли, нагромадили значні капітали, встановили зв’язки із зовнішнім ринком і могли почати боротьбу з іноземними експортерами товарів. Скасування режиму порто-франко пов’язано було, також, з прагненням царизму після Кримської війни потіснити іноземне купецтво, яке займало до цього часу панівне становище у торгівлі чорноморсько-азовських портів та було найтісніше зв’язано з країнами – противниками Росії у війні. Намагання царизму у післявоєнний час посилити роль російських та українських купців продиктоване було прагненням якось зберегти вплив поміщицької Росії в тих країнах, де держави-переможці, намагалися остаточно його ліквідувати»)[6].

Таким чином, одеське порто-франко у своїй історії пережило кілька періодів пов’язаних із суттєвими змінами юридичних умов його функціонування. У 1819–1823 рр. воно існувало у практично необмеженому вигляді (якщо не враховувати безмитного ввезення іноземних горілчаних виробів, яке було проголошено маніфестом 1817 р., але так і не набуло чинності). Від 1823 р. права «вільного порту» було обмежено так істотно, що, на думку деяких негоціантів, від нього «залишилася лише сама назва». Зміни 1827 р. були викликані в тому числі й намаганням місцевої влади та купців повернути втрачені права одеської торгівлі, однак окрім збільшення території, на жодні суттєві поступки в цьому питання столичний уряд не пішов. Обмеження портофранко, запроваджені у 1849 р. були фактично завершенням існування цього режиму як засобу стимулювання одеської торгівлі (із збереженням пов’язаннях з ним незручностей для місцевого населення).

Вищезгадані зміни правових умов були лише головними з тих, що мали місце за період існування одеського «вільного порту». Практично вся історія одеського порто-франко була історію перманентних змін та обмежень, а також історією постійної боротьби між прихильниками та противниками цього режиму. Принаймні кілька разів (у 1821 р., 1823 р, 1827 р., 1831 р. та 1846 р.) одеське порто-франко знаходилося на межі остаточного знищення, або перетворення на «вільну гавань» (в межах порту та карантину). За таких умов негоціанти не могли дивитися на цей режим як на щось стале та надійне. Запроваджені урядом обмеження поступово зводили нанівець переваги мешканців «вільного порту» (перефразовуючи відому фразу, можна сказати, що для населення було шкідливим не стільки саме порто-франко, скільки його обмеження). Зі змінами юридичних умов функціонування порто-франко суттєво змінювався й його ефект для господарства Одеси та краю, що треба враховувати, вивчаючи історію економіки Наддніпрянщини першої половини ХІХ ст.

44

  1. Прекращение прав Одесского порто-франко // Журнал министерства внутренних дел. –1857. – Ч. 26 (Сентябрь). – С.43 (Отделение І).
  2. ПСЗРИ. – Собр. 2. – Т. 34. – № 34316. – С. 254.
  3. Скальковский А. Торговое значение Одессы // Экономический указатеь. – 1857. – №13. – С.309.
  4. Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. – Одеса, 1925. –Т. 1. – С. 217.
  5. Оглоблін О. Одеське порто-франко. – С. 115.
  6. Ващенко В.П. Вказана праця. – С. 163.