Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

Під час Кримської війни 1853-1856 рр. сардинські консул Стефана Берцолезе і віце-консули були відкликанні з Одеси та інших північно-причорноморських портів. Їхні обов’язки взяли на себе представники інших іноземних держав. По закінченню війни посаду генерального сардинського консула обійняв кавалер Габриель Галатері де Дженола[1].

У 1821 р. в Одесі існувало тосканське консульство на чолі з Християном фон Том, який одночасно був і австрійським консулом. У 1831 до 1855 р. на цю посаду був призначений російський підданий грецького походження, купець, банкір, меценат Федір Павлович Родоконакі[2]. На початку 1850-х рр. до складу тосканського консульства увійшло Луккське тимчасове консульство в Одесі на чолі з Дуіванетті (Дулованетті)[3].

У 1830-ті рр. в Одесі знаходилося і Папське (Римське) генеральне консульство, яке 1838 р. очолював Паоло Джузеппе Джованнеті, а 1840 р. Лучано Міланта[4], який обійматиме цю посаду більше 20 років[5]. В Одесі існувало і Пармське консульство на чолі з кавалером Франческо Багер-і-Рібас (Francesco Baguer e Ribas) та віце-консулом Джузеппе Кальзада[6].

Звичайною була практика, коли консулами ставали не піддані відповідних держав, а поважні громадяни Одеси. Наприклад, грек Іван Раллі, який володів торговим домом «Брати Раллі» довгий час був консулом США в Одесі. Не виключенням були й італійці. Так купець 1-ої гільдії генуезець Яків Порро був португальським консулом. У 1890 р. 41-річний італійський підданий Іван Котронео був призначений іспанським консулом в Одесі. Іван Котронео мешкав в Одесі з 1859 р., мав дачу на Малому Фонтані та займався торговельною справою з річним обігом більше 100 тис. крб.[7].

Італійські консули найчастіше були або купцями, або колишніми військовими. Гаетано Гульємуччі згадується в магістратських списках купців Одеси за 1802 р.[8]. У 1820 р. на території Нерубайських хуторів його вдова Єлизавета Гульємуччі володіла ділянкою в 25 дес.[9]. 1834 р., через скрутне фінансове становище, вона віддала під грошову заставу будинок та склад у новому м’ясному ряді в І-у кварталі ІІ-ї частини міста[10].

Феліче де Рібас володів лавками, через які прикажчик швидко збував товари закордон, та товарним складом на Воєнному форштаді, який 1819 р. перейшов у його власність від вдови міського архітектора Марії Аделади Фраполлі. У власності консула перебували ще два будинки вартістю 46 620 крб.[11].

У 1834 р. спеціально для уряду Королівства Обох Сицилій неаполітанським віце-консулом Михайлом де Рібасом був підготовлений «Нарис про місто Одесу»[12], в якому автор подає коротку історію міста, умови ведення торгівлі, економічні та демографічні показники, характеризує культурне життя міста тощо.

Робота М. де Рібаса не була унікальною у своєму роді. Італійці відкривали консульства та представництва в причорноморських містах з метою поширити свій економічний вплив, тому консули, у своєму листуванні з італійським урядами чи іншими консулами, описували історію міста, умови та стан торгівлі, показники експорту та імпорту через порти (особливо, що стосується товарів, якими торгували італійці), вказували кількість кораблів за країнами, що заходили в порт тощо. Не лише консули передавали відомості про Одесу і тим самим рекламували місто перед урядом і негоціантами. Перша відома робота про Одесу в Італії вийшла 1817 р. у Флоренції під назвою «Відомості про Одесу» авторства невідомого автора-негоціанта[13].

Консули опікувалися захистом економічних інтересів та спадковими справами своїх співвітчизників, підтверджували підданство своїх громадян на запити уряду Російської імперії, надавали допомогу тощо. Негоціанти, які не мали в місті консулів своїх держав потерпали від порушення їхніх прав з боку місцевої влади. Але й самі консули у своїй роботі нерідко натикалися на бюрократичні перепони. Наприклад, Михайло де Рібас протягом більше 11 років займався справою передачі спадку римо-католицького священика в Таганрозі Петра Вело його родичам, що проживали в місті Топарі[14]. Як і в цій справі, так і в інших, перепоною ставали місцеві імперські градоначальники, чиновники, судді та ін.

Консульства окремих італійських держав існували в Одесі до створення єдиного Італійського королівства. Спираючись на Францію, П’ємонт у військовому протистоянні зміг витіснити Австрійську імперію і на 1860 р. об’єднати усі землі, окрім Рима з областю Лаціо та Венеції. 17 березня 1861 р. загальнонаціональний парламент в Турині проголосив створення Італійського королівства на чолі з п’ємонтським

49

  1. ДАОО, ф.1, оп. 193 за 1854 р, спр. 22, арк. 158.
  2. Там само, арк. 144.
  3. Там само, арк. 54.
  4. ДАОО, ф.1, оп. 192 за 1840 р., спр. 49, арк. 6.
  5. ДАОО, ф.1, оп. 193 за 1854 р., спр. 22, арк. 192..
  6. Consiglio di stato ordinario // Almanacco di corte - per l’anno – Parma, Tipografia Reale, 1858. – P. 441.
  7. ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 1842, арк.78.
  8. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.115.
  9. ДАОО, ф.59, оп. 3, спр. 240, арк. 1.
  10. Там само, ф.17, оп. 13, спр. 215, арк. 200.
  11. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.116.
  12. Ribas M. Saggio sulla cittа di Odessa di Michele de Ribas e altri documenti dell'archivio di Stato di Napoli / a cura di Moracci G.- Genova, [1988]. – 107 р
  13. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.172
  14. ДАОО, ф.1, оп. 192 за 1844 р, спр. 75, арк. 2.