Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Одеський Дністровський водогін: Як все починалось

незадовільний (забруднення органічними сполуками). Його закрили для водокористування, а воду відвели у водостік.

Близько 1830 р. всі пошуки місцевих фонтанів припинились. На той час, здавалося, знайшовся спосіб забезпечення міста водою – артезіанською. Так, французький інженер Шатільон запропонував свої послуги на облаштування артезіану. За тим, під головуванням самого графа М.Воронцова було створене Товариство артезіанських фонтанів. Вже 24 лютого 1831 р. у Карантинній балці була закладена перша свердловина, що досягла глибини. На жаль, обвал зупинив роботи і свердловина мала глибину лише 76 футів. Більше відомостей про цю свердловину не збереглось. А у 1833 році припинило своє існування і Товариство – з причин відсутності коштів і за умов, що Уряд імперії зайнявся справою буріння свердловин у Новоросійському краї. Для цього була запрошена з Франції компанія «брати Флаша та К°». Один з братів розпочав 22 січня 1832 р. роботи з буріння нової свердловини в Карантинній балці, глибина якої сягала 672 фути. Роботам постійно заважали обвали і вони були припинені 28 лютого 1833 р. за наполяганням графа Канкрина, що вважав їх безперспективними. Загалом на цю роботу було витрачено до 100 тис. рублів, а вода не була отримана!

Незважаючи на невтішні результати уряд знову починає пошуки води за допомогою буріння, але в більш низинних частинах міста. Нова артезіанська свердловина глибиною 300 футів була закладена у 1834 р. інженером Гаюї у Водяній балці біля ставка. Ця свердловина давала воду непоганої якості, хоча її було недостатньо по кількості. Цією свердловиною досить довго користувались для водопостачання міста, аж до відкриття Дністровського водогону.

У 1836 р. архітектор 2-ї частини міста при Будівельному комітеті Георгій Торрічеллі зробив градоначальнику Олексію Льовшину пропозицію з облаштування на Олександрівській площі міста величезної цистерни, ємністю 10 тис. сорокавідерних бочок. Він підкреслив, що деякі місцеві громадяни згодні заснувати для цього Товариство на акціях, але за умови, що цистерна буде використовуватись виключно Товариством протягом 15 років, а потім стане власністю міста. Торрічеллі навіть склав проект та кошторис цистерни, але він не був використаний. У тому ж році Микола Гижицький надав градоначальнику пропозицію з облаштування в Карантинному та Водяному ярах великих цистерн для накопичення атмосферних та джерельних вод. Він доводив, що таким чином місто буде забезпечене водою з одночасним осушенням вулиць. При цьому автор підкреслював, що таким чином, за умов реалізації проекту, градоначальник Льовшин спорудить собі рукотворний пам’ятник, що переживе віки. Градоначальник відповів, що дякує за проект, але таких коштів у міста немає.

В 40-х роках ΧIΧ сторіччя архітектор Скудіарі склав проект на проведення води з моря на поливання вулиць ( був відхилений). У 1856 р. архітектор Далавка разом з портовим гідротехніком Апостолі знову склали проект такого ж ґатунку. Під час розгляду цього проекту пан Тройницький запропонував досить значні кошті по цьому проекту (близько 6000 руб.) використати для прокладання водогону з Рашковського фонтану. При цьому мешканці отримали б прісну воду замість морської. З цього приводу тодішній Новоросійський та Бессарабський генерал-губернатор граф О. Строганов наказав домовитись з Начальником Учбового Округу про призначення одного з професорів-натуралістів Рішельєвського ліцею для виконання докладного дослідження водоносності Рашковського фонтану спільно з інженер-полковником фон-Енденом. Лише після цього скласти проект. І знову безрезультатно. Слід підкреслити, що в ті часи в місті вже декілька років діяв приватний водогін, збудований ще за графа Воронцова з Великого фонтану. Мова йде про так званий водогін Ковалевського. Ініціатором будівництва цього водогону були: чиновник Пішон та відставний ротмістр Віттенберг. Вони взяли в оброчне користування на 36 років у Товариства колоній джерело в 12 верстах від міста – «Великий фонтан». Контракт було укладено 2 квітня 1834 р. Він передбачав право підприємців провести за власний кошт воду від цього джерела в місто. Умовами контракту від 1834 р. передбачалося заснування в місті водосховища. При цьому, підприємці обіцяли місту безплатне користування водою для військового шпиталю та сирітського притулку в кількості до 10 бочок на добу, а також до 3000

бочок на випадок пожеж. Тим не менш, лише через 9 років, 11 травня 1843 року, генерал-губер-

55