Вахнянин заспівав і заграв на фортепяні. здіймилисьмо Шевченка і поділилисьмося вінцем лавровим: потім наступило (Січи ми ся будити не дало) пиво (на кошт Сушкевича) і повелись буйні речі Наума Шрама, Вахнянина etc. яко тоасти за здоровє Куліша, Костомарова і всіх живих і мертвих і ненароджених, досить щосьмо до вечера офіціяльного додали ще годину другого свого. — Шож Тобі ще маю додати? Хиба те. що до покритя видатків сего вечера по 2-разовій складні лишимося 20 р. дефіциту«.
Оба інтересні виїмки з листів виляв я з теки Остапа Терлецького, перехованої в бібліотеці Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові. Переписував їх Остап, котрий задумував писати історію студентських громад 60-тих років, почату в його студії про »Галицько-руське письменство 1848 — 1865 рр.« стр. 124 — 146.
Наміреної праці не докінчив, бо смерть його заскочила. Коли згадаємо, що Шевченкові концерти у Відни і в Галичині мали велике значіння у нашім національнім розвитку, то тим більше треба шанувати орґанізаційну працю молодих громадян, що училися її по студентських громадах в Перемишля (Вахнянин і Подолинський), в Станиславові (Бучинський, Навроцький, Целевич), Тернополя (Вол. Барвінський), та віддавали її на услуги українській ідеї.
Кинений Шевченком у кільканайцятьох днях (24/X — 9/XI 1844) нарис драми »Назар Стодоля« був виведений у перве на сцені в Галичині дня 5-го мая 1864 р. Була це десята вистава новозаснованого театру тов. »Руська Бесіда у Львові. Саля Народного Дому була битьком виповнена, бо в той час з'їхалося до Львова дуже численно духовенство з цілого краю на інсталяцію нового митрополита Спирідіона Литвиновича.
»Назар Стодоля« викликав загальне одушевленнє. Без сумніву склалися на це: пієтизм для самого імени Шевченка, добре виконаннє твору, нові, стильові костюми і гарні декорації. Виставу приготовлено дуже старанно, вкладаючи в неї чимало режісерського труду і широго старання всіх членів дружини. Сотника Кичатого грав Юрчакевич і, по словам рецензента »Слова«[1]). був »на своїм місці«, Бачинський відтворив креацію Назаря »з великим почуваннєм«, Бучацький як Гнат Карий »з повним зрозуміннєм являвся в кождій яві та збирав гучні оплески«. Повного принади й ніжности Галею була Бачинська, а Марія Контецька (молодша), дебютуючи як Стеха, »відкрила своє велике дарованнє до сценічного представлення характерів з роду коміки повабної«. Першого свата грав Сероічковський, хазяйку на вечерницях Анна Контецька. Поменчі ролі грали дилетанти-академіки.
Загалом вистава Шевченкової драми стрінулася з повним признаннєм, а то й із захопленнєм глядачів. Після всіх дій викликали акторів кількакратно. До повноти ефекту причинилися у великій мірі зовнішні умови. Просто за очі брали нові стильові строї, як пишний контушовий стрій сотника, козацькі : Назаря й Гната та шовкові убори Галі. — В I дії комната сотника була гарно прибрана, заставлена столом з позолоченими збанками та чашами. Розкішні були прибори для сватів і гостей. В III дії декорація — мальована декоратором скарбківського театру Польманом, а яка представляла український краєвид зимовою порою — так захопила глядачів, що вже на початку дії викликали Польмана на сцену. Дохід з вистави виносив 394 р.
Дня 12 мая повторено »Назаря« з цею відміною в обсаді, що на місце недужого Сероічковського 1-ого свата грав Нижанковський.
Критика після першої вистави висказалася про Шевченковий твір з признаннєм і захопленнєм. Рецензент »Слова«, подавши зміст драми, каже, що Шевченко змалював живу картину українського козацького світа, а саме висших станів з XVI в. Рецензент бачив, що вже »в самій основі драми Шевченко виявив свою силу наглядним образом«, що »завязка, хід подій і розвязка драми задумані знаменито«, та жаль лише, що Тарасовії »довелось дві дії викінчити, а третя дія застигла під ослабленою рукою і остала неначе неповно обробленим начерком«.
Та вже в слідуючому числі »Слово« переводить коректу оцінки свойого звідника. Говорить про розбіжність осуду і »розличні толки« з приводу вистави »Назаря«. Одні — сказано там — з самої пошани для автора поеми »Гайдамаки« величають драму беззастережно, другі »не дуже прихильні всему, що українське, невдоволені нею так в цілости як і в подробицях«. Та більшість придержується середини і хвалить в драмі те, що справді гідне похвали, а осуджує дещо з тих частин, що не є викінчені. Та всеж таки такі яви, як сватаннє в I дії, ява Назаря з Гнатом в II дії, любовна сцена Назаря й Галі в III дії, далі виведені лиця: сотник, Гнат, Стеха, хозяйка — свідчать наглядно, що в Шевченкови дрімав талант драматурґа, шкода лиш. що »передчасна смерть (»Назар« писаний на 17 літ перед смертю Тараса!) не дозволила йому твору викінчити, отже він і не у всему винуватий«.[2])
З того часу »Назаря« ставив театр часто на провінції, а у Львові що йно в р. 1875 за дирекції Т. Романович. Особливо в цьомуж році, в часі пробування Кропивницького, являвся »На-
