Зразки 10, 11.
У краю Echigo, в місті Мацуяма, пробувало подружжя й мали дочку-одиначку. Вона була втіха старим, і родина щасливо собі проживала.
Одного дня якась нагальна справа покликала чоловіка їхати до столиці. Розлучаючися з жінкою та дитиною, він, звичайно, й каже жінці:
— Я повернусь, як найшвидче; гляди[2], щоб усе було гаразд; найпаче ж пильнуй наше золотко.
Жінка одказує:
— Дорога в столицю дуже далека[3], дбайте[2] ж за себе, як слід. А над усе повертайтесь не гаючись, як лише влаштуєте справу.
Звичайно, як жінка, вона трохи й сплакала. Дитина ж, невиннятко, — столиця їй так, мов сусіднє село, — не дуже й журилась, учепилась рученятами за батьків рукав і щебече-щебече.
— Тату, я буду слухняна-слухняна, — привези мені лялю нову та іграшок[4].
Сеє та теє, а час і рушати; жінка й дочка на руках провели чоловіка за браму й ще довго дивились у слід, поки й з очей.
Що то вже мати пестила доню свою. Бувало поробить там що в господарстві й зараз до доні. То чайних обходів[5]
- ↑ Мацуяма є місто в провінції Eriro в Япану, на острові Шікоку.
- ↑ 2,0 2,1 У Япані чоловік каже до жінки „ти“, вона йому — „ви“.
- ↑ У час, як се діялось, столиця Япану була Кьото.
- ↑ У япанських дівчат ляля не вважається за іграшку.
- ↑ Невідмінна частина у вихованні япанської дівчини є навчити її церемоніялу, як готувати чай та частувати ним.
