Сторінка:Журнал «Східний світ», 1927. – № 1.djvu/228

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Акад. В. В. БАРТОЛЬД.


„СХОДОЗНАВСТВО В СРСС“.
(Доповідь на засіданні Одеської філії ВУНАС).

Доповідач змалював в загальних рисах розвиток сходознавчих студій в дореволюційній Росії. Мови східніх народів, перш за все, мусульманських, зробилися об'ектом університетського вивчання вже з початку XIX ст., але тільки в Казані (за часів Казамбека) та в Петербурзі зформувалися дійсні осередки сходознавства. В Петербурзі були сконцентровані відповідні наукові фонди (збірки рукописів в Академії Наук, славозвіснім Азіятськім Музеї, в Публічній Бібліотеці та в бібліотеці Університету). Наукові сили групувалися коло Східнього Факультету Археологічного Товариства, що видавало „Записки Восточного Отделения“. В Москві функціонував т. зв. Лазаревський Інститут Східніх Мов, існувала також Східня комісія при Московськім Археологічнім Товаристві, але діяльність цих інституцій не дала таких позитивних наслідків для науки сходознавства, як діяльність петербурзького наукового колектива; взагалі, наукові сили в б. Росії в галузі сходознавства були досить обмежені що до кількости робітників. Владивостоцький Інститут мав дуже вузький практичний характер, місцеві наукові осередки працювали, спираючися, головне, на Академію Наук (напр. Тифліс).

В післяреволюційну добу спостерігається процес зросту сходознавчої діяльности Академії та концентрації навкруги неї наукових сил. Східній відділ Археологічного Товариства перетворився в „Коллегию Востоковедов“ при Азіятськім Музеї Академії. Національні східні республіки постійно звертаються до Академії в питаннях налагодження наукової діяльности на місцях. Східній факультет при Ленінградськім Університеті об'єднано з факультетом мовознавства та матеріяльної культури; існує окремий Інститут Живих Східніх Мов, останній, як і Інститут Сходознавства, підготовлює робітників освіти (бібліотекарів, музеознавців, кваліфікованих викладачів та інш.), але він, на думку акад. Бартольда, не