зробитись суверенно-державним, торговельним звеном між Европою й сходом, втрачає своє значіння, для чого і прилучається до найсильнішої економічне сусідки — Москівщини.
Проте, нові часи в Европі подають нам цікавий зразок туркофільства, про яке виразно оповів акад. Кримський (Іст. Туреччини), не з'ясувавши проте, значіння цього туркофільства. Турецький торговельний капіталізм, що був оформлений в самодержавну організацію, був ідеалом для Европи, що змагалась в той час проти папства та аристократії за систему буржуазного абсолютизму. Тому, в паралель прихильникам Туреччини на заході (Ганс-Розенблют, Макіявелі, Лютер, Жан Боде, Кампанела), Україна дає своїх апологетів Туреччини, як „Пересторога“, „Палінодія“, Захарія Копистенського. В Польщі таким був Рей, в Москівщині — Іван Пересветов. Це свідчить, що вплив Туреччини зачепив і Україну у формі аналогічній, як і західній Европі. Що до економічних та політичних стосунків України з Туреччиною, то досить згадати приклад Кам'яниця, про що ми вже казали.
Ледве чи варто нагадувати загально відомі факти: спілку Богдана Хмельницького з татарами в боротьбі з Польщею, підданство Дорошенка Туреччині, втечу Мазепи в Туреччину і т. под. Постійні прикордонні зносини України з Туреччиною не знайшли ще свого дослідника (крім може публікації в Одеських записках т. V. „Сношения Малороссійской Коллегии с Крымским Ханом“ з 1719 р., де Малорос. Колегія згадана зовсім помилково): архівні матеріяли Харківського Центр. Істор. Архіву; Древнехранилища у Москві та Ленінградської Публічної Бібліотеки чекають розробки.
Можна тільки дивуватись, як мало досліджено зносини зі Сходом в цей період. Де-хто звертає увагу на подібність орнаментальних мотивів туркестанських та перських килимів 17-18 ст. до українських, не знаходячи для цього історичного пояснення. Тим часом не треба забувати, що українське козаче військо брало участь в походах Петра 1 у 1725 р. на Гилянь, Дербент, Баку і заходило навіть в північну Персію.
